Настала зима. Вона не лякала маленького рудого хом’ячка Тіма, який жив на підвіконні у власній клітці. В його затишному кубельці завжди було тепло і він майже весь час спав. Прокинеться, визирне подивитися, що в світі робиться, побачить, як вітер хитає голі дерева або мете хурделиця, і знову йде спати. Та одного разу Тімка прокинуся від незвичних звуків – хтось стукав у вікно. Він здивовано виліз дивитися, що сталося. За вікном надутий, замерзлий горобець, від голоду і холоду він тремтів і тулився до шибки, щоб хоч трошки зігрітися. Тімці стало дуже шкода маленького горобчика, але що він міг зробити? Як покликати своїх найкращих друзів – Катрусю і Максима? Вони добрі, щодня годують хом’ячка, може придумають, як допомогти бідолашній пташці? Тімка подумав, подумав, і почав гукати господарів, бігав по клітці, дряпав лапками папір, голосно гукав. На шум до кімнати зазирнула Катруся, підійшла до клітки і теж побачила замерзлого за вікном горобця.
– Ой, бідолашний, голодний, певно, замерз зовсім. Максиме, а йди-но сюди!
– Що сталося?
– Та дивись, тут пташина, їй холодно і, напевно, вона дуже голодна.
– Чекай, я миттю, - Максим вибіг з кімнати, а за хвилину повернувся зі жменькою пшона, відчинив кватирку і сипнув прямо під дзьоба здивованому горобцю.
Горобець недовірливо дзьобнув зернину, а потім радісно склював ще кілька. Зупинився і злетів з підвіконня, щоб одразу повернутися з друзями. Горобці поїли і почали весело цвірінькати біля віконця, дякуючи.
– Напевно, треба було б зробити годівничку, – сказав Максим.
– Давай зробимо!
Діти заходилися робити годівничку, щоб і міцна, і досить велика, а хом’ячок Тімка спокійно заснув знову в своєму кубельці. Добре, що в нього такі гарні друзі!
