У старого, але ще міцного Молотка сьогодні дуже багато роботи. Зрозуміло, що працює він не один, а з татом. Цілий місяць відкладалися усі "металеві" завдання. Сьогодні ж, нарешті, тато на пару з Молотком, взялися до справи. Як і усі речі в чарівної родини, працьовитий велет теж чарівний. Він уміє підморгувати маленьким гномикам, Маркові і Оленці, та ніколи не вдарить неуважного "майстра" по пальцю. Гномики завжди чемно віталися з інструментом, ґречно питаючи у нього, як справи. Молоток ніколи не сидів без діла: то сусіда візьме забити цвяхи, то комусь терміново треба збити цеглину в хаті, та й чи мало роботи в працелюбного інструмента?! Одного разу навіть його попросив допомогти Найсмішніший Жартун Найвеселішої країни найжартівливіших жартунів (чи як там ця країна називається!?).
Марко і Оленка допомагали татові, підносячи йому то пилку, в якої загнувся один зуб, то граблі, що від старання почали дивитися в різні боки, то трохи зіржавілу лопату. А під кінець тато мав порівняти кілька майже рівних цвяхів і розклепати пані Косу. Маленькі гномики уважно стежили за злагодженою роботою.
Ну, ви знаєте, для чого в господарстві пилка? Спиляти дерево, гілку, чи розрізати якусь дошку. Так от, зубата, небезпечна пилка зігнула одного зуба, коли розпилювала старезного зачаклованого дуба. На дуба наклав закляття дуже злий чарівник за те, що спекотного дня дерево не захотіло заховати його від пекучих сонячних променів. Лиходій розлютився і прокляв лісового красеня. За кілька років дуб вкрився дуплами, на ньому не родили жолуді і потрохи він засох. А для того, щоб зняти закляття, треба його спиляти, залишивши високого пенька. Робити це треба обов’язково ранньою весною, тоді нові пагони з’являться ще до першого тепла. Пилка спиляла дерево, а коли довелося його розрізати навпіл, застрягла у лихому проклятті. Тоді тато взяв електропилку і легко розділив стовбура. Нові прилади не так бояться чарів, як старі, добрі друзі.
Молоток уважно обдивився хвору, потім не довго перемовлявся з татом і... Один дзвінкий СТУК і Пилка як нова! Подякувала лікарям і лягла спочити поруч на столі.
Граблі у родині гномів були старезні-престарезні. Кажуть, що дісталися їм аж від прапрабабці, яка бачила справжніх мамонтів, але то, певно, спеціально вигадують, щоб надурити дітей. Граблі завжди ретельно збирали минулорічні листочки та друзочки, щоб почистити двір перед хатою до весни, аж ось, цього разу вони налетіли на невідомо звідки прибулого каменя! Всім було дуже прикро, а найбільше самому Каменю, який виявився приблудою з далеких гір. Він давно чув про чарівну родину, де можна було спокійно собі жити, не хвилюючись щоразу, коли повз проходять скелелази або геологи. Граблі від несподіванки погнулись (це ж вам серйозна штука, зіткнутися з незвичайним каменем), аж шкода на них дивитися. Маркові вони нагадали сусіда-домовика, згорбленого хворобою, а Оленці старого Криничника, оброслого слимачками та водоростями. Молоток же і так, і сяк заглядав до пацієнтів. Ніяк не міг вирішити, з якого ж боку до них, бідолашних, приступити. Нарешті легенько подзенькав з самого краєчку, вирівняв обідочок, а за тим взявся вирівнювати зуби. Через трохи часу тато з Молотком задоволено засяяли, а Граблі полегшено зітхнули і стали біля входу до майстерні.
На почесному місці була й коса. Нею щовесни трохи підрівнювали траву, щоб гарно і рівно росла (щоправда, зараз доведеться в Каменя просити, щоб він кожного разу десь підсовувався). Коса за зиму трохи розлінилася, затупилася. То татові з молотком треба взяти зубило та точило, побити там, наточити там, стерти свіжу іржу, довести до ладу ручку. Весь час тато розмовляв зі своїм помічником, як краще зробити так чи так, куди вдарити, коли... Марко і Оленка заворожено спостерігали, як заблищала знову пані Коса, готова до праці. Аж загуділо її лезо від гострої посмішки.
А наостанок тато залишив кілька чималих трохи зігнутих цвяхів. Ну, не викидати ж їх через те, що їм трошки не пощастило з впертою цеглиною чи дошкою або навіть, можливо, якщо сам пан Молоток був не в настрої... Цвяхи лежали один біля одного, чекаючи на свою чергу. Дзень – і рівненький цвях можна забити в стіну: причепити на нього поличку чи гачка, а, може, навіть, картину Оленки або одну з фотографій, зроблених Марком.
Ну все, робота зроблена. Тато подякував працьовитим помічникам: Молоткові, Зубилу, Точилу і, звичайно, Маркові й Оленці. :)
