Галина Мирослава
Якось в річці Черемоші
Плили миші у калоші.
Ліва каже тій, що справа:
– От забава, так забава.
Права каже тій, що зліва:
– Я тобі ще не повіла
Одну дивную новину.
То займе тобі хвилину.
Де це було, я не знаю:
Чи на тихому Дунаї,
Чи на Ворсклі, чи Дніпрі;
Але знаю: чималі
Вийшли з вод там дві рибини.
Гей-би дуже-дуже дивні.
Одна – з пір’ям, без луски,
Два хвости, без голови.
Друга – ніби не така:
З головою, без хвоста....
Якби ти їх там зустріла,
„Пу-гу-гу” заголосила,
Головою стала б сторч
Під найближчий темний корч.
Йшли рибини дружно в парі.
Одна грала на флоярі,
Друга голосно співала,
Аж уся земля дрижала.
А за ними ( що за штука?!)
Йшла справжніська наша щука.
І нічого не співала,
І на дудочці не грала.
Та коли б її ти стріла,
То відразу би зомліла,
Бо та щука ( хай їй грець!)
Згризла, кажуть, сто овець.
От і йшла вона, мовчала,
А за нею поспішала
Скоком-боком, назирці,
Хвіст тримаючи в руці,
Хитра лісова лисиця,
Вбрана, мов поважна птиця.
Коли я про це дізналась,
То й сама перелякалась...
І прийшли вони до лісу.
( Нічка ходить там із крісом,
І полюють хижаки,
Знаючи усі кутки ).
Там, як завжди, пахло хмизом.
Ворон стрів їх: „К бісу, ґ бісу”.
Дятел вдарив по сосні,
Аж відгукнулось на пні.
Потім з дуба щось як впало,
В лісі все враз задрижало,
А рибини навтьоки
Подалися до ріки!
Тут лисичка осміліла,
Наздогнала – і поїла
Усіх трьох, бо це ж рибини,
Хоч би й дуже-дуже дивні.
З головою, а чи ні,
Головне – аби смачні!
Усміхнулись миші ситі:
Отаке воно у світі!
Та й поплили собі далі ,
Гризучи свої сандалі.
