Галицький Гном
Життя гномів і трафунки
В гарному запашному лісі стояла садиба гномів. Це була ціла фортеця: 5 хаток гномиків стояли впритул один до одного, утворюючи собою стіну. Була в них ще хатка зі школою, кухня, комора, льох і при школі був ще спортивний зал, в якому гноми вправлялись на мечах. А в дальньому куті двора стояла хатка гнома-самітника Авимелеха. Усі ці споруди були обнесені високим дерев’яним парканом, зробленим зі вбитих в землю товстих і високих кілків. Гноми побудували його після того, як один незграбний лось поруйнував їхні будівлі, продираючись через хащі.
В школі гномів йшов урок.
Сова Ава, яка була вчителем, читала гномам урок з геології.
В класі було шестеро гномів: староста Сіф – поважний і розсудливий гном, відмінник Леві, запальні гноми-близнюки Фіхол і Міхол і повненький Медун — спокійний і лагідний. На першій парті, як наймолодший, сидів гном Чик.
Він ще не проходив посвяти у воїни світла і тому в нього було просте та коротке ім’я. Воно йому не дуже подобалось, тому зошити Чик підписував, ставлячи замість літери „Ч „-„Ш”. Виходило Шик. Він казав:
„Це круто!” Але браття-гноми сміялись над ним і одного разу близнюки Фіхол і Міхол дописали йому на зошиті перед ім’ям літеру „П”... Вийшло „ПШик”. Гноми реготалися, а Чик дуже образився. Він вирішив поменше спілкуватися з „цими дурнями”, тим більше, що вони не розділяли його мрії переїхати на ПМЖ (Постійне Місце Проживання) до тридев’ятого царства – Америки.
„Гей, Чику, принеси мені, будь ласка, круглий камінь, що лежить в комірчині на полиці справа” — сказала сова Ава. –„Я вам продемонструю, як може змінювати колір камінь під впливом температури. Це камінь з планети Незвіданої. Від нагрівання на ньому проступають візерунки і з фіолетового він робиться зеленим...
Треба буде покласти його до печі, в жарини — там він нагріється.”
Чик майже так і зробив, тільки переплутав ліво і право і взяв круглий камінь з іншої полиці.
— Дай-но мені поглянути, чи те, що потрібно ти взяв — сказала сова Ава до Чика.
Та Чик був дуже самовпевнений — він попрямував до пічки і швидко кинув камінь у жар.
— Не хвилюйтесь, я не помилюся, все буде окей! — відповів Чик і став ґонорово біля печі, дивлячись на жирини. Ава похитала незадоволено і скрушно головою, Та експеримент був цікавий і всі стали чекати. Сова Ава взяла щипці, щоб витягнути камінь, та, раптом... гноми почули тріск, „камінь” розколовся і з нього видряпався маленький... дракончик!
— Ой лишенько! Що ж ти, Чику, накоїв! — Скрикнула вчителька. — Що ж ми з ним будемо робити?! Ми не планували заводити дракона! Це серйозна справа!
Чик стояв зніяковілий, розгублений і злий і думав: „Це все через неї ж, Аву! Не могла нормально пояснити, де лежить той дурний камінь! А от тепер має, те, що заслужила! ” Він вигукнув: – Сама винна! – і вибіг на вулицю.
— Я нещасний, невчасно на світ з’явився! Ням, ням, ням... — пробелькотіло драконятко. В нього був великий животик, невелика голова і маленький хвостик і лапки... Гном Медун простягнув йому свою канапку...
Отак з’явилося в гномів драконя, яке вони назвали Товстопузом. Драконя було усім незадоволене, весь час бурчало і скаржилось, що народилось в лиху годину, не хотіло вчитись разом з гномами у школі і... потроху гладшало. Це, напевне тому, що Товстопуз увесь час лежав на сонечку, споглядав життя і час від часу нарікав на долю, заїдаючи, цю лиху долю, сардельками, ковбасками, млинцями і засолоджуючи важке життя калачами, печивом, шоколадками, медом й іншими солодощами. А гноми годували його і приносили йому все, що він просив, розважали і розраджували його – тому, що почувалися відповідальними за нього. Тільки Чик не підтримував їх, бо вважав, що винна вчителька Ава. Крім того він був злий ще через те, що йому, Чику, заборонили виходити за межі фортеці-дому — оскільки він якось проговорився, що хоче отримати будь-якою ціною Зелену карту, щоб їхати, нехай навіть самому, до Америки. Вхідні ворота закрили і ключі дали тільки старшим гномам. (Сіф сказав, що Чик ще надто малий, щоб їхати кудись самому, – та й взагалі, – казав Сіф, – Америка, це не рай, як тобі здається!) Чик на це теж був дуже сердитий.
– То ж нехай самі вони клопочуться, про що хочуть — думав Шик (як сам він себе називав).
Крадіжка
В гномів підходив до кінця цікавий, але виснажливий урок боротьби на мечах.
Драконя Товстопуз не приймало участі в таких вправляннях (воно й на інших уроках лежало на підвіконні на сонечку і добре, якщо хоч щось запам’ятовувало з уроку). Тепер Товстопуз вийшов на вулицю полежати на травичці.
А тим часом Медун після тренування захотів перекусити цукерками, (ласощі давала гномам гномина Хазяйновита, яка теж мешкала у „фортеці” в хатинці біля кухні).
Запхав Медун руку в рюкзак... і не знайшов нічого. – Де я цукерки подів? –спитав сам себе гном – Напевно випали, або з’їв і не помітив. Тут і відмінник Левко виявив, що в нього з торбинки пропали сухарики зі смаком цибулі, близнюки Фіхол і Міхол не знайшли в себе в шухляді печива, а в гнома-старости Сіфа пропала з наплічника Світочева чоколяда. Повезло Чику, бо він свої солодощі з’їв раніше. Зрозуміли гноми, що хтось обікрав їх! Хто це міг бути? – Хтось, кого вони добре знають і хто може заходити до класу, коли нікого нема! Всі кипіли обуренням – звичайно, це зробив ненаїда Товстопуз! Вони, гноми, його любили і доглядали, приносили йому найсмачнішу їжу і найцікавіші забавки, а він ВКРАВ у них останні солодощі! Це було жахливо! Справа, звичайно, була, не в якихось цукерках чи печиві, а в тому, що вони довіряли Товстопузу, любили його, а він поламав усю дружбу! Зграєю вони вибігли надвір і накинулись на драконя: – Безсовісний, ненажера, підступний! Мало тобі твоїх солодощів, то ти нас обікрав! – кричали Фіхол і Міхол. – Нечесний ти і нещирий! А я думав, ти мені товариш – сказав Медун і повернув Товстопузу зеленого жука, якого той подарував йому на іменини. Гном відмінник Леві нестримано вигукнув: – Так порядні дракони не роблять! Якби ти попросив я б тобі любе віддав, а тепер я тебе зневажаю! – На що староста Сіф відповів, що зневажати нікого не можна, бо в кожній тварі є іскра Божа, і Товстопузу можна поспівчувати, що він не може керувати своїм животом, а живіт керує ним. – Але, – звернувся він до Драконяти, – ти в цьому теж винен. Хоч, можливо, і ми винні в тому, що догоджали тобі забагато. Отож, ти понесеш кару – головне – ми не будемо з тобою спілкуватися, поки ти не зрозумієш жахливості свого злочину, крім того, маєш прибрати всю нашу садибу – роботи тобі на тиждень. І ми виправимо свою помилку – будеш мати їжі не більше за інших і ніякого солодкого. – Товстопуз стояв приголомшений, з витріщеними очима на які навернулися сльози.
–Я...Та я...Я нічого не брав! Я нічого не знаю!... – вигукнув він...
Якби до садиби не постукали, то вони, напевне, ще довго б докоряли йому. А Товстопуз лишився сам і гірко-прегірко-прегірко заридав. Ридав він довго, аж поки не змучився.
І з того часу Товстопуз ні з ким не говорив і ходив ображеним на всіх.
Омана
А тим часом до садиби стукав Козел. Йому відчинили і він почав говорити:
–Я дуже відомий художник і фотограф, зараз працюю професором в лісовій Академії (мене товариш влаштував). Я чув, що тут оселились гноми і вирішив зробити вам подарунок – супер сучасний комп’ютер „Pentium 0”! Гноми, незважаючи на зіпсутий Товстопузом настрій, закричали дружно „Ура!” – вони ж давно мріяли про комп’ютер! Це дуже полегшить їхню роботу і зробить навчання цікавим! Вони шанобливо запросили професора Козла до садиби і запропонували йому чай з банановим вареням і найпочесніше місце за столом. За чаєм професор сказав: я їжджу по світі з лекціями по мистецтву. Завжди я беру за ці лекціі по $600 (хоч вони взагалі безцінні), але, я знаю, що ви народ небагатий, тому вирішив зробити вам ще один величезний подарунок – прочитати лекцію БЕЗКОШТОВНО!
Гноми зааплодували і почали наперебій дякувати Козлу, а гном-відмінник Леві, навіть, поцілував його. Чик побіг запросити на лекцію самітника Авимелеха, але його ніби не було в хатинці – скільки Чик не стукав, ніхто не відчиняв.
Усі вирішили Тут же й прослухати лекцію. Прийшла навіть Хазяйновита, хоч в неї було багато справ. Гноми були пожадливі до наук і мистецтво вони дуже любили. Леві, Медун і Чик повідкривали зошити і запаслись декількома ручками. Фіхол і Міхол самі були художниками і фотографами, то ж дістали свої фарби і фотоапарат, на всякий випадок. А Сіф приніс справжній диктофон і почав запис. Професор поставив на стіл біля себе подарований комп’ютер і, коли запала тиша, почав:
– Я великий, загальновідомий, титулований митець! Мене знають по всьому світі! Де б я не приїхав, мене зустрічають хлібом і сіллю, кланяються мені в ноги і просять мого автографа! Якщо я почну говорити, то мене слухають не дихаючи! Я особисто знайомий з президентом тридев’ятого царства – Левом, з королем тридесятого царства – Змієм і з багатьма, багатьма іншими відомими особами, з якими вам навіть не снилося спілкуватися!
Чик усе ретельно записував, не бачачи, що гноми почали переглядатися. Староста Сіф нахмурився і дивився собі під ноги, а Фіхол шепнув Міхолу: „коли ж лекція почнеться?”
А козел продовжував: – В мене було багато виставок в царствах Франції, Португалії, Англії, Німеччині, Нідерландах і інших царствах і півцарствах!
Я вмію робити з нічого шедевр, мене запрошують найвідоміші дизайн студії, журнали і фірми до співпраці! Та я дуже зайнятий і багатьом відмовляю. А в мене стільки ідей!... – професор Козел ще довго розхвалював себе...
Староста Сіф розмірковував, чи треба переривати професора, бо, ж він може забрати подарований гномам комп’ютер. А якщо переривати, то як би це делікатніше Козлу сказати, що гномам не цікаво слухати вихваляння невідомо кого і що гноми прийшли слухати лекцію по мистецтву, а не зневажливі по відношенню до гномів вислови. І взагалі, в його лекціі нема нічого, що має відношення до мистецтва! Отак думав Сіф. Але він ще не вирішив, що має сказати Козлові, як у „професора” полетіли зі сторони парти близнюків гнилі яблука. (Козел і не помітив, що з залу був хтось зник, щоб збігати за свіжо зігнилими яблуками.) Одне яблуко попало Козлу в ріг, друге в ніс, а третє пролетіло мимо. Фіхол, Міхол і Леві і, навіть Медун закричали: „Геть! Це не лекція, а самі вихваляння! Ти – всього-навсього хва-а-алько!!!”
„Професор” Козел гордо випростався і сказав: ”Бачу, ви, як і багато інших потвор, недостойні слухати золоті потоки моїх слів!” Схопив комп’ютер, який був подарував гномам і вискочив з садиби.
А Чик здивовано кліпав очима – він не розумів, що діється – він ретельно записав всю „лекцію”.
Козлові навздогін летіли огризки, яйця, а він гордо йшов, піднявши голову і казав: „Ви – непотріб, а Я – зірка!”
Міхол прокричав наостанок: „не потрібен нам твій комп’ютер! Ми не продамо свою гідність і розум за нього!”
Отакий видався в гномів день. Але під вечір, коли заходило сонце, вийшов зі своєї комірчини самітник Авимелех. Усі його дуже любили і спілкуватись з Авимелехом було для гномів справжньою радістю. Гноми зібрались колом навколо старця, але він дав знак мовчати усім і тихо сказав: Нічого, любі мої. Все добре. Ви зробили правильно, тільки вам не треба було кидати в нього сміттям... – Авимелех посміхнувся, і засміялись усі гноми. – Але ви не в усьому праві. Будьте сердечні один до одного... – Обійняв усіх гномів по черзі. .. і розчинився. (Самітник Авимелех часом так робив, коли не хотів, щоб його розпитували, або затримували). Але в усіх лишилось заспокоєне і наповнене любов’ю серце.
Гноми розійшлись по домівках і солодко поснули.
Пригода...
А рано зранку до старости Сіфа стукала схвильована гномина Хазяйновита. Вона вигукнула: зникли харчі! Я пішла до льоху по ковбасу, а її нема! Цілий моток ковбаси зник! А ще булочки солодкі зникли – 40 штук! Сіф був заспаний і розгублений: на ніч Товстопуза тепер закривали у школі, де зробили йому кімнатку на другому поверсі. Отже, драконя вночі вибралось і знов згрішило...
Сіф вирішив нікого не будити і пішов сам подивитись до школи. Двері були зачинені на ключ. Він відкрив їх, зайшов до кімнатки Товстопуза і побачив, що той, спить без задніх лап. „Це ще нічого не значть” – подумав Сіф. – Він міг вилізти і залізти назад через вікно. А спить, бо вночі до льоху лазив, наївся змучився...От тепер і спить. Але ніяких слідів, що драконя лазило через вікно не було... І двері зачинені на ключ...”
Сіф вирішив не звинувачувати Товтопуза і нікому нічого не говорити. Коли всі прокинулись він покликав Леві і таємно попросив його допомогти йому наступної ночі зловити на гарячому драконя. – Бо Товстопуз не визнає, що це він украв солодощі, і ображається на нас, що ми йому не віримо. То, ж, всяке може трапитись, може й дійсно це не він. Треба перевірити. Причаїмось в кущах біля льоху пізно ввечері і будемо спостерігати! – сказав Сіф. Леві погодився.
Ввечері вони зробили вигляд, що розійшлися по своїх хатинках, а через деякий час нишком вийшли і засіли в кущах біля льоху. Та раптом, вони помітили за деревом навпроти хвіст Товстопуза. Леві вже був відкрив рота, щоб вигукнути, та Сіф зробив йому знак мовчати і пошепки сказав:
„Зачекай, це ще не злочин сидіти за деревом. Ми ж теж сидимо в кущах. Треба зловити на гарячому Товстопуза.”
Довго чекали Сіф і Леві, та драконя не рухалось з місця – воно переминалося з лапи на лапу, вертілось, але нікуди не йшло. – Може він нас побачив? – запитав Леві. – Та ні – відповів Сіф –нас звідти неможливо побачити. Довго вони сиділи,
Аж поки не поснули. Сіф і Леві прокинулись від того, що на них посипалась роса – кущ затрясся, бо його зачепили. Гноми визирнули з куща і побачили спину біжучого Товстопуза… Староста Сіф і відмінник Леві побігли з усіх сил за ним. Їм довелось витиснути з себе усі можливості, щоб наздогнати драконя. А товстопуз біг по якійсь дивній траєкторії, зовсім не у напрямку своєї кімнатки чи улюбленого сховку (який був в дуплі старого дерева), а в дальній закинутий кут садиби…
От, вони були вже на простягнуту руку від Товстопуза, та він, раптом, різко зупинився і обернувся. Гноми побачили, що він не мав в руках ніяких продуктів.
Товстопуз зробив їм знак мовчати, а вони і так мовчали, приголомшені тим, що Товстопуз, виявляється, нічого не вкрав. Запала тиша. І раптом, в цій тиші, десь з під землі почулися голоси:
– Я все, що міг тобі приніс! Тобі ж вигідно!
– Ні, цього дуже мало за мою роботу! Ми домовлялись про більше! Я дві доби без перестанку копав! А ти хочеш скористатись мною! То ж не зможеш більше нічого, бо я тебе задушу! – почувся регіт, возня і страшний крик, в якому гноми впізнали голос… Чика! Вони смикнулися, щоб бігти, та не знали де вхід в підземелля! Та Товстопуз від природи мав гарний нюх і спостережливість – він запримітив, що старий пеньок не дуже добре сидить в землі – він штовхнув його і той посунувся. А з підземелля долинали зойки Чика. Товстопуз хоробро пропхався у підземний хід і орудуючи лапами з гострими кігтями просувався до місця подій, Тим часом гноми підбігли до входу і хотіли теж зайти в нору, та вона була завузька для них. Вони схвильовано гукнули: – Швидше, Товстопузику, бо можеш не встигнути! Чик в біді!
А драконя вже бачило: Великий крис схопив Чика зубами і кігтями і тряс. Чик уже ледве стогнав. У товстопуза здавило серце і він відчув надзвичайну силу в свому тілі. Він кинувся на криса, схопив його за загривок і витягнув на світ Божий! Крис пручався, та Товстопуз обхопив його міцно лапами, як наручниками, а Леві швидко збігав за мотузкою. Тим часом Сіф гукав у нору: –Чику, як ти? Я не можу сюди пролізти! – та відповіді не було.
Втрьох гноми і Товстопуз зв’язали дикого і небезпечного звіра.
Драконя спустилось в нору і обережно витягнуло Чика. Він був непритомний.
Його віднесли на ліжко, зробили укол і привели до тями. Хазяйновита взялась за його лікування, бо Чик мав серйозні рани, які йому завдав крис.
– Що трапилось? – Питали гноми, бо бачили як Сіф і Леві несли пораненого Чика
Та Сіф відповів – Я сам ще нічого не розумію.
Чик був дуже слабий, тому його вирішили не рухати, а стали розпитувати зв’язаного криса: що ж трапилось? що це за підземелля? як вони з Чиком опинились в ньому і як він насмілився вчинити такий важкий злочин – напасти на гнома! Крис виглядав як розбійник з досвідом. В нього були злі хитрі очі, на поясі висів кинджал, шерсть була облізла, та виглядав він досить кремезним. (як тільки вдалось Товстопузу його схопити?!). Крис спочатку попросив дозволу закурити. Йому звільнили одну руку, але прив’язали до стільчика. Крис витягнув з барсетки сигарету (виробництва крутої фірми, відомого бренду), вклав у зуби, підпалив і заговорив:
– Це все отой злодій Чик обікрав мене! Клянусь мухомором, ми домовились, шо я йому зроблю підземний хід за 2 дні, а він мені, хай йому..., платить за це мішок харчів. А шо він мені заплатив? Тридцять бліх йому на хвіст! Пару цукерок і ше кріт знає шо! То таких злодюг треба провчати! Я його троха потрусив…Та це йому на користь буде!
– Він ледве живий! – вигукнув Леві, а Сіф запитав: – А що за хід? Навіщо він йому?
Зневажливо скривившись, крис сказав: „Клянусь черепахою, хід від галявини в лісі до пенька в вашій садибі. А навіщо він вашому мальку потрібен – він не казав. Та й мені то як кролику галстук! Він, клянусь мухомором, обдурив мене на пів мішка провізії!”
…Криса віддали до лісової варти – виявилось, що він дуже небезпечний злодій і шахрай, якого давно розшукували!
А Чик, коли поправився, тихесенько признався Сіфу, що хотів тікати від них до Америки. Він вирішив зробити підземний хід, щоб вибратись із садиби. Сам він цього не міг швидко зробити, а ніхто з порядних звірів не хотів йому допомагати. Вони казали: „Сіф на добру справу тебе сам відвезе, куди потрібно. А якщо він не пускає тебе, то ти, значить, зле задумав!” Тут Чик розплакався.
– Та я, будь якою ціною хотів до Америки, тому домовився з цим страшним крисом, що за мішок харчів він прориє хід від галявини, з якої ідуть літаки до Америки – до нашого двору! – продовжував Чик. – Сіфе, ви мене пробачите? Я вкрав у нас харчі і підставив Товстопуза! – каявся, схлипуючи Чик, – пробачте мене! Пробачте! Я Дуже шкодую! Це ніби не я був! Я був одержимий Америкою і своїм планом! Але тепер я прозрів: ви мене любите, і Товстопуз спас мене, а я ж винен перед ним! Я так винен!..
Гноми пробачили Чику.
І Товстопуз пробачив Чику і пробачив гномам, що вони подумали, що це він украв солодощі з торбинок і харчі з льоху (пробачив, хоч образа була велика).
Та Товстопузу пригоди пішли на добро: він коли спасав Чика відчув, що може бути сильним, кмітливим і прудким. І… Товстопуз став дракончиком, який був задоволений життям і почав старанно вчитись з гномами у школі. А ще він зрозумів, що всі його люблять.
Коли настав мир в садибі гномів, вони вирішили влаштувати бенкет.
В просторій їдальні вони накрили довгий стіл і оголосили, що всі місця почесні, але найпочесніше у Товстопузика (як його тепер називали) – бо він спас Чика, у Чика – бо він розкаявся і порозумнішав, у Сіфа – бо він поступав розсудливо і у Леві – бо він допомагав другові.
Накрили гарний стіл, Хазяйновита прикрасила його квітами… і в залу зайшов самітник Авимелех. Він дуже рідко виходив зі свого затвору, та коли виходив, всі дуже раділи. Авимелех привітав усіх з розв’язкою і визволенням від омани Чика і Товстопузика.
І було в гномів справжнє свято!
