Добрий їжачок або казка для вовченят
Теплого літнього дня гуляв Їжак лісом. Аж тут з-за дерев вибіг Вовк. Кинувся до Їжака, а той клубочком згорнувся, голки настовбурчив — і Вовк з розгону собі носа вколов. Та як загарчить:
— Ти що у порядних звірів під ногами плутаєшся? Геть з дороги!
І побіг далі. А Їжак розгорнувся, дивиться — чорна хмара небо закрила. Щойно він під кущем сховався — як загримів грім і полив дощ. Чує Їжак — наче хтось плаче. Роззирнувся довкола і побачив неподалік нору. Зазирнув всередину, а там маленькі вовченята скавулять від страху. Шкода Їжаку вовченят, а в нору лізти страшно — раптом Вовк прийде? Зітхнув Їжак і таки поліз — треба ж малят заспокоїти!
— Не бійтесь, дітки, буря скоро вщухне, і тато ваш повернеться. Він побіг на річку риби наловити вам на обід, — вигадав Їжак. — Якщо не будете плакати, я вам казку розповім.
— Ми вже не плачемо, — загукали вовченята, — розповідай!
Почав Їжак їм казку про хатку-рукавичку розповідати. Вовченята слухали-слухали, та й поснули. Тоді він потихеньку з нори виліз і — просто перед собою побачив Вовка. Притиснув його Вовк лапою до землі:
— Ти що робив у моїй хаті, га?
— К-казку розповідав, — прошепотів Їжак.
— Найкраща казка — це коли вечеря сама до столу приходить, — зареготав Вовк і широко роззявив свою пащеку. Їжак заплющив очі, і тут...
— Татусь прийшов, — запищали вовченята, вилазячи з нори. — Тату, ми грому злякалися, а дядько Їжак нам казку розповів, і ми заснули.
Вовк відпустив Їжака і сказав:
— Ти пробач мені, погарячкував я! Я ж не знав, що ти моїх дітей прихистив! Спасибі тобі велике.
— Дякуємо, дядьку Їжаче! — запищали вовченята.
— Ростіть великі! — усміхнувся Їжак і подріботів додому.