Риболовля пана Боровика-Дубовика

Славно

Того чудового ранку пан Боровик , що мешка у дуплі старезного дуба й тому прозивався Дубовиком, вирішив трохи порибалити. Взяв вудку, та пампушок з кульбабкового пилку, адже всім відомо, що рибі найбільш до смаку саме пампушки з кульбабкового пилку. Закинув за плечі торбу та й пішов до річки. Насправді, то був лише лісовий струмок але мешканцям маленького селища він здавався справжнею річкою, бурхливою і неспокійною, як ви пам`ятаєтє Чебиряйчики народ малий.

Зазвичай він рибалив зі своїм кумом водяником, та з місяць перед тим вони добряче посварились один з одним. У чому саме була причина сварки вже жоден і не пам’ятав, та миритися йти ніодин не збирався, тому саме цього разу пан Боровик-Дубовик пішов сам.

І треба ж було такому статись, що саме того погожого ранку Водяник, що мешкав на дні струмка вирішив погріти боки під тепленькими сонячними промінцями. Випливав він, у вигляді дивовижної риби, луска мов дрібні річкові камінці порослі водоростями, а очі великі й яскраві мов річкові мушлі. Виплив і зачаївся біля берега, немов камінець на мілині, а поки грівся сонечко розморило то й заснув. Спить собі , кольорові сни бачить, а в той час повз водяника саме йшов пан Боровик, сподобався йому камінець, гарний такий, сонечком нагрітий, то й вирішив на ньому вмоститись рибалити. Настромив на гачок пампушку та й закинув у воду, рибалив-рибалив та й заснув, отак вони й куняли, та бачили сни кожен про своє. Снилась Боровику риба, розміром як гора, що він її спіймав, луска мов дрібні річкові камінці порослі водоростями, а очі великі й яскраві мов річкові мушлі, от і здивуються всі в селищі, як він її покаже. Отакий сон йому снився. А Водянику снилися чудові пампушки з кульбабового пилку, що ними часто ласував з лісовим суничним чаєм, у свого кума Боровика-Дубовика, дуже ж вони були йому до вподоби.

Чи багато чи мало часу пройшло, а Водяник прокинувся, а якраз біля його пащі пампушка плаває й добра така з кульбабкового пилку, така сама, як він у своєму сні бачив. Гам, та й ковтнув її, аж тут гачок йому в щоку й встормився. «Ой-ой-ой» – закричав водяник , та й як рване з місця. Й ну гасати по струмку то під воду піде, а то нагору вискочить, та от біда гачок лиш глибше в щоку входить, й не відпускає. Та ще й пан Боровик з просоння міцно за вудку вхопився, не зірвеш. Він же як тільки водяник рвонув вудку не відпустив, а лиш міцніше вхопився, дуже вже полюбляв рибу ловити, а тут така удача, як же її відпустиш. Отак і гасали вони удвох по струмку то вгору, то вниз, то знову вгору. Аж чи багато, чи мало часу злетіло, а водяник притомився, та й цікаво йому стало, а що ж це його за щоку вхопило, от і вигнувся він та й бачить, а то ж кум його Боровик-Дубовик за вудку вхопився, та й не відпускає, хоч вже й добряче води наковтався, аж позеленів сердешний. Ну то й стало ж Водянику смішно, він же ж все гадав, а що то за ворог, що його вполював, а то ж кум його. Зупинився на мілині та й регоче, аж луна йде. Виліз слідом на мілину і Дубовик, відхекався й собі сміється. Чудасія та й годі кум кума на гачок упіймав.

Отак пан Боровик-Дубовик помирився зі своїм кумом Водяником, і з тих пір вони жили у мирі, й рибалити завше ходили разом, щоб ще бува не вполювати один одного.