Одного разу їжак біг лісом, шукав собі їжі. Назустріч йому мчалась лисичка. їжак, побачивши лисичку, миттю зіжмавсь, сховавсь в свої колючки і лежав нерухомо. Лисичка, побачивши їжака, спинилась і почала його обнюхувать. Не раз сикалась укусить, та щоразу натикалась мордою на колючки. А далі одійшла од нього і каже: «Який ти гарний звірок! Я хотіла полюбуваться на тебе, а ти ховаєшся в свої колючки! Скинь геть свої колючки, ти тоді іще кращий будеш».— «Я не звертаю уваги на те, що мої колючки другим не наравляться, зате я нікого не боюсь, мене вони забороняють од ворогів». Лисичка повертілась, повертілась і побігла далі, їжак розправивсь і теж подався своєю дорогою.
Не вспів пробігти сажень з десять, як знов наткнувсь па біду. Назустріч їжакові біг вовк. Побачивши їжака, вовк спинивсь. Їжак мерщій стуливсь в клубок, настовбурчив свої колючки і лежав нерухомо. Вовк сикнувсь до їжака, хотів його в рот взять, та поколов собі губи, одступивсь трохи од їжака, покрутив головою, зачхав, погладив себе лапою по морді і каже: «Я бачу: ти як дві каплі води — порося, тіко у тебе щетина дуже цупка і колюча...»
Вовк розгнівавсь на їжака. Якби він не був колючий, так розірвав би його на шматки, а то з досади... подавсь далі, їжак мерщій розправивсь і побіг до своєї нори.
