Пси мали справляти комашню. Але то дуже давно було. Вже всьо накупили, іно забули перцю купити. Ну, і так післали їдного відважного, що вже добре ся на купецтві розумів, ще по перець. Ну, й той не много ся надумував, побіг до склепу... Та й купив. Але не мав де діти, взяв в писок, а то пече, а тут треба борзенько бігти. А він що робити? Та й під хвіст запхав. А тим часом як там запхав, перець ся розігрів, зачав пекти. Той як зачав втікати, як зачав втікати — і нема го. Не знати, де ся дів, донині. Пси ще ждуть і нині на того, ци найдуть го. Все гадають, ци не той з перцем, бо ще всьо є, тілько перцю нема.
Як пес по перець ходив
