Сердився піп із дяком. Пішов дяк читати „Апостол” на службі. Піп гойкає:
– Не той апостол!
Дяк читає. Піп уп’ять:
– Не той апостол!
А дяк тоді обернувся і каже людям:
– Но, люде чесні, чи се не наш „Апостол”?
Читає далі. Каже піп:
– Переступи.
А він читає. Піп уп’ять:
– Переступи!
І тоді дяк кинув на землю „Апостол” і переступив ногою:
– Но, люде чесні, чи не переступив-єм?
А то було не так переступити, а єден пункт облишити та далі читати. Думає собі дяк: „Чекай, научу і я тебе!”
На другий тиждень узяв піп собі Євангеліє і пішов кадити в церкві: а дяк пішов, вийняв закладку з книги, переклав далі. Прийшло читати Євангеліє: а воно не там закладка, де піп поклав. Піп глядить та все каже:
– Рече Господь...
Перевертає у книзі та все:
– Рече Господь...
А дяк як закличе із крилоса:
– Та най уже рече, що має!
