Був піп. Та прийшов до нього слуга. Каже піп:
– Чи не найняв би ти ся, Іване?
– Чому ні, – каже, – пане.
– Но, то токмімся, Іване.
– То будемо, пане.
– Та так ся токмім: котрий на котрого ся розсердить, той тому буде з хребта ремінь драти.
Тоді другого дня питає піп:
– Ти йдеш, Іване, жердя рубати?
– Іду, пане.
– То там будеш рубати, де Петрушка стане!
А отой Петрушка – пес: так ім’я йому було.
– Добре, пане.
Дав піп йому єден хліб цілий і шмат солонини:
– То аби-сь тим ситий і ти був, і Петрушка, та й на вечір аби-сь тото ціле приніс ушитко!
Іван рубав жердя, рубав, на полудня розклав вогонь. Тоді вийняв із хліба м’якушку, а кірку склав назад – тото назад ціле. Та й солонину обрізав, а шкуру склав назад – та й ото назад ціле. Тоді й Петрушці дав, і сам поїв. Увечері іде він домів, а піп – сперед нього з коновкою води:
– На, Іване, – каже, – пий воду.
– Бодай ви здорові, пане. Чи ся сердите?
– Ой, ні, Іване. Ну, будеш завтра везти тото жердя, Іване.
– Та буду, – каже, – пане.
– Та аби-сь туди йшов, Іване, куди Петрушка буде йти!
Іван упряг воли другого дня та пішов по жердя, а піп замкнув тоді двір. Прийшов Іван домів та гойкає, аби йому одчинили. Не одчинив йому ніхто. Він тоді перекидав жердя у двір, далі віз розібрав та перекидав, а тоді воли порубав та перекидав.
Прийшов до хижі.
– Куди-сь, – каже піп, – прийшов, Іване?
– Туди, куди й Петрушка, пане.
– А воли де, Іване?
– Та порубав-єм, – каже, – пане.
– Біда би тебе найшла, Іване!
– Чи ся сердите, пане?
– Ні. Завтра будеш гній возити, Іване, то там будеш сипати, де Петрушка стане.
А Петрушка став над водою та забивався у воду. То Іван там гній зсипав у воду. Пішов піп другого дня позирати, а гній у воді.
– Нещастя би тебе побило, Іване!
– Чи ся сердите, пане?
– Ні, айбо шкода, Іване!
Тоді панія з паном радяться:
– Йдімо геть відси, бо Іван удере нам з хребта ремінь!
Устали та й пішли на друге село до церкви. А слуга каже:
– А я що буду робити, пане?
– Та, – каже піп, – що будуть сусіди робити, то й ти.
А сусіди були німці.
– Та, – каже, – аби-сь петрушкою поливку закришив.
Тоді він покликав Петрушку, зарізав та закришив поливку. А німці саме хижу розбирали; то він уліз на дах та й розбирає. Приходить піп з церкви, а Іван половину даху одбив. Каже піп:
– Що ти робиш, Іване?
– Що сусіди, тото й я, пане.
– Нещастя, – каже піп, – тебе побило би, Іване!
– Чи ся сердите, пане?
– Ні, – каже, – Іване.
Тоді почали вони казати:
– Зберім книги у міх, його управім на під, а самі підемо і хижу запалимо.
Вони осталися у хижі, а Іван пішов, книги висипав з міха на друге місце, а сам заліз у міх. Вони зібралися, узяв піп міх на плечі, панія підсадила на нього, а хижу запалили.
– Но, тепер згорить Іван! – каже піп.
А Іван кличе з міха:
– Згорять ваші книги, пане.
– Та чи ти тут, Іване?
– Тут, – каже, – пане. Чи ся сердите, пане?
– Ні, Іване.
Прийшли вони на єдний берег до води, уклалися на ніч, та й Івана уклали до води; панія усередині, а пан ізкраю. Уночі Іван одсунув панію до води, а сам усередині ся остав. А піп ся схопив, заспаний, та трутив панію у воду. А Іван тоді ся схопив та й каже:
– Та що-сьте зробили, пане?
– Та чи тото ти, Іване?
– Та я, пане.
– Бог би, – каже піп, – тебе побив, Іване!
– Чи ся сердите, пане?
– Де би-х ся, – каже, – не сердив, у чорта, Іване!
– То тепер я вам буду драти ремінь із хребта, пане.
