Був єден циганин. Дорадився так, що він іде в монастир та стане за ченця. Прийшов у монастир.
– Пане ігумен, прийміть мене за ченця, бо я роботи не годен, а чув, що ченцям дуже добре: робити не треба, їсти-пити є, то я був би тут.
Ігумен каже:
– То я тебе прийму.
Завів його в єдну возарню:
– Но, се твоя хижа буде!
І замкнув циганина у возарні на три дні. Третього дня понадвечір прийшов ігумен, отворив возарню, а циганин стоїть серед возарні та жує тріску в роті – голоден.
– А що ти, цигане, робиш?
– А що, паночку? Ге, жую тріску, аби не забув їсти. Ой, – каже, йду я собі геть, не хочу я ченцем бути!
Пішов з того села циганин, а єден єгер веде єдного пса старого – хоче його забити з пушки, бо старий.
Каже циганин:
– Ой, паночку, де ви того пса ведете?
– А, хлопе! Де його веду? Веду його ген на те поле та вб’ю його з пушки.
А циганин каже:
– Прошу вас, не бийте його, не бийте: ану ж поведіть його в монастир, там він сам згине з голоду; не треба його бити!
Так циганина наїла біда там, аж міркував, що й пес там здохне з голоду.
