Дурна голова

У середу, після сніданку, в дракона Федота виросла друга голова.

– Здоров був! – сказала вона Федоту. – А що в нас на сніданок?

– Кава з булочками й сир,– відповів приголомшений Федот.

– Сир з дірками? – запитала друга голова.

– Плавлений, а тобі що до того? – насупився Федот.

– Так, нічого. Не люблю плавлений. В іклах застряє,– наморщилася друга голова. – Може, полетимо перехопимо чогось м'ясного? Сусіди смачні ще залишилися?

– Я не їм сусідів, я з ними дружу! – ще більше насупився Федот.

– Дурниці! Друзі завжди смачніші й апетитніші, ніж вороги. І взагалі незрозуміло, як можна дружити з продуктами,– пирхнула друга голова.

– Звідки ти така дурна узялася на мою голову?! – засмучено зітхнув Федот і сплюнув вогнем.

– Звідки, звідки! Ось звідси! – кивнула дурна голова на плече Федота,– взяла й вискочила!

– Вискакують лише прищі,– відрізав Федот.

– Нудно живеш, Федоте. Нецікаво й безрадісно, а мені свята хочеться. Полетіли – розважимося! Трохи замків спалимо, лицарів поїмо, а потім украдемо з десяток принцес – і на дискотеку! – запропонувала дурна голова.

– Для того щоб піти на дискотеку, не обов'язково спалювати замки та їсти лицарів. До того ж принцеси завжди вередують, коли їх крадуть,– сказав Федот.

– Треба проковтнути першу половину принцес. Друга половина тоді ніде не дінеться! – сказала дурна голова.

– Це ж потворно! – обурився Федот.

– Ні – прикольно! – відповіла дурна голова.

– Жахливо,– скривився Федот.

– Дуже мило! – сказала дурна голова й показала Федоту язика.

– Набридла ти мені, як крихти в ліжку! – ревнув Федот і відкусив дурну голову,– казала мені бабуся: „Дурна голова ногам спокою не дає! Відкуси й виплюнь!”.

Федот був дуже порядним драконом і слухався свою бабусю.

Автор і художник Володимир Горбань