Це було тоді, як над Україною, мов круки, кружляли татарські орди, турецькі когорти та всякі інші напасті і насильства.
І єдиними оборонцями рідної землі були козаки, святі лицарі волі.
Але як не намагалися, не завжди могли встояти від хижих нападників, і гинули старі і малі, а молоді бряжчали кайданами в неволі, чи ридали в гаремах над потоптаною зґвалтованою цнотою і коханням.
Зібралися на раду: що діяти, як рятувати люд від напасті. І мовив слово старий козак Нелинь: «Я підготую триста молодих козаків, хай підуть в усі куточки від села до села, від міста до міста і навчать молодь нашого втаємниченого вміння – захищатися від напасників». Довго вирувало козацьке коло – адже вміння захищатися беззбройному проти озброєних – то козацька таємниця. І рішення було одностайне: гідним довірити цю таємницю, іншого порятунку не бачили. Після ретельного відбору та підготовки – провели юнаків-спасівців, як лагідно назвали їх козаки. Повів їх дід-Нелинь. На прощання Кошовий мовив: «Дивіться браття добре, думайте, виважуйте, аби не попала наша таємниця у недобрі чи ворожі руки. То може єдиний спас-порятунок України, і його треба берегти для майбутніх поколінь».
Але вороги не дрімали, бо давно полювали за козацькою таємницею. І чи то зрада сталася, чи злі чаклуни виворожили, але ще до того, як юнаки мали розсипатися в різні боки, як курчата від квочки, на них налетіло вороже військо. І було воно як хмара чорна: тьма-тьмуща диких воїнів. Із страшними вигуками кинулися вони на козаків, оточуючи щільним кільцем, не стріляючи. Майнуло у думці старого Нелиня: «Зрада! А якщо котрийсь не витримає, розкриє …». Думати було ніколи: махнув характерник руками, як крилами, на молодих лицарів – і злетіли триста чорно-білих лелек. Тільки і встиг мовити: «Летіть до людських осель: як з`єднається ваша кров з людською, захи-щаючись від нападників – збудеться задумане…»
Ошелешені чужинці, якийсь час вклякли на місці, прово-джаючи поглядом птахів, що повільно кружляли над старим козаком. Опам’ятавшись, діставали луки, накладали стріли. Нелинь знов змахнув руками і лелеки стрімко злетіли вгору, все вище і вище. І … розтали вдалині. З диким ревом кинулось вороже юрмисько на козака. Та … тільки задзвеніли шаблі об могутнього дуба, що стався із старого. Ламалися шаблі, кришилася кора, відскакували стріли, шелестіло під вітром листя. Чим більше ран наносили шаблюки, тим більше зеленого листя скручувалось і руділо, як запечена кров. І тільки тоді, коли не лишилось жодного зеленого листочка, і зашурхотіло воно, ніби старечий сміх прокотився степом, обняв містичний жах нападників, кинулись вони безвісти з того місця.
Через якийсь час повернулися лелеки, довго кружляли над степом, а потім посідали на дуба. Розпачливо закидали на спини голови і клекотали: справляли тризну над батьком-Нелинем.
Та й полинули в Україну, оселяючись на хатах у людей.
Перекази оповідають, що траплялися випадки, коли в різних кінцях України лелеки кидалися на напасників, допомагаючи господарям. І відбувалося диво: господар несподівано, незбаг-ненно перемагав, метаючись вогненним вихором між ворогами. Якщо залишався живим, то з роду в рід передавав якусь таємницю старшому синові, а той – своєму.
Пішли у вічність легендарні захисники України – козаки. А таємниця лише нині почала потроху відкриватися Україні. Бо“ зна – може в тих таємничих стрімких рухах живе дух славетних предків і гідні воскресять його. Тоді оживе і Нелинь, бо за переказом дуб стоїть і понині: постріляний, порубаний і вже почав усихати. Чекає не дочекається своїх спасівців, які б рознесли в усі українські душі незламний козацький дух, їх незнищиму волю, їх непохитну силу.
