Було це в далекі часи, коли світ був молодий, а Земля, як дитина. Все було дивне, гарне і незвідане. Навіть Бог дивувався своїм творінням.
Так було і цього разу, коли послав ангела, дізнатись як там люди-народи живуть.
По якімсь часі прилітає посланець, мовить:
– Ми ж забули дати мову народам!
– От лихо!
– Та вони вже знайшли!
– Як так?
– Навчилися спілкуватися у звірів, у птахів. Кожен народ вибрав собі!
– Хай уже так і буде! Але понеси і вклади в уста їм Боже слово – вони ж мої діти.
– Боже! – мовив ангел. А один народ спілкується піснями, що почули від квітів!
– От диво! Тоді цим співунам я сам вкладу в уста слово. Нехай говорять-співають!
