Жили собі братик і сестричка. Жили гарно і дружно в хатині невеличкій. Хоч хатинка була маленька, але діти і мама прибирали її чистенько. Діти у мами були слухняні-слухняні і дуже чемні.
Одного разу сестричка, братик і їхній друг, песик Бровко пішли до лісу по ягоди. Зайшли до лісу, а там суниці, чорниці, малинка, ожинка.
Збирають вони ягоди, збирають, трішки балакають, веселі пісеньки співають. Аж раптом:
– Хник-хник!
– Ти хто?
– Я хлопчик Зник.
– Ой, Зник, а куди ж ти зник?
– Я не спеціально, хник-хник. Я став невидимий!
– Знику, знику, не гуди, не вий. Як тобі допомогти?
– Треба злого лісовика перемогти!
– А як?
– А так! Назбирати до заходу сонця суниць, чорниць, малини і ожини більше, ніж він.
– От такої, нас двоє, а він один!
– Вас-то двоє, а він швидкий, хитрий і лютий...
– То, як кажеш, його гукнути?
– Тричі прокувікати, двічі прокукурікати.
– Кувік, кувік, кувіку, кукуріку-кукуріку!
Виліз з хащ лісовик, злий-презлий, страшний-престрашний!
– Хто тут шумить-біжить, мені спати заважає?
– Це ми тебе до бою за Зника викликаємо!
– Покажіться-но мені, такі сміливі, щоб я знав, кого перетворю на сорок галасливих!
– Це ми будемо з тобою змагатися, суниці-малину збирати – Зника у тебе забирати!
– Охохо! Ти ба! Ну давайте. Хе-хе, раніше від мене й починайте.
Збирають братик з сестричкою ягоди, збирають, а ті ягоди з їхніх кошичків зникають. Лісовик лежить собі, в вус не дує, тільки знай собі чаклує. У лісовика ягід все більше і більше, а захід сонця все ближче і ближче.
– Треба нам швиденько думати-гадати, як же лісовика-шахрая подолати?
– Я вам допоможу, – мовив Бровко. Як підбіг до лісовика, як гавкнув на нього, той і перелякався, аж гикавка напала. Гикає лісовик, гикає, ніяк не може чарівних слів вимовити – чари повернути.
Вхопив Бровко кошик з ягодами і відніс дітям. Вони ще трохи назбирали, та ось і захід сонця.
– Ой-ой-ой! – Заплакав лісовик. – Як же я тепер без Зника, я ж так до нього звик! Хто мені хату замете, їсти зварить, на ніч похникає?
– Як же тобі не соромно?! Хіба можна маленьких ображати? Будеш тепер жити один, а Зника ми заберемо з собою у дім.
– Та, який же він тепер Зник? – знову за своє лісовик. – Хник, хник, гик, гик! Ви ж мене перемогли! Чари зняли. Тепер він Незник, хник-хник!
– Ну, то й добре. Ходімо додому.
Тільки діти зібралися йти, як лісовик гукнув.
– Та ж зачекайте, які ви швидкі! Раз ви вже сміливці такі, що зняли чари зі зника, дружні, працьовиті і невтомні, то я допоможу вам швидше потрапити додому. А ще цей кошик з ягодами подарую, хоч за ним і не раз пошкодую. Бувайте.
А ввечері смачними лісовими ягодами ласували братик, сестричка, тато, мама, Бровко і хлопчик Незник, невеличкий.
