Був собі чоловік, ну, в його хліба не стало, а жнива були, сухо було так, що змолоть ніде було. Ну, і поїхав він до другого млина, до такого, що хоч і сухо буває, то він не стає. Іде дорогою й думає: «Як би тут збрехати, щоб перепустили?» А там завізно було, повен млин натаскали, черга йому прийшлася б аж через тиждень. «Дай, каже, збрешу, що в мене батько на лаві лежить, то перепустять».
Ну, приїхав і сказав, що в його батько на лаві лежить,— його й перепустили. Повиносив він, на віз поскладав, закурив люльку да й сів коло огню, а його й питають:
— Чого ж ти сидиш, ти ж казав — батько на лаві лежить?
— Я,— каже,— покинув батька, батько спав на лаві.
Тії обрадилися:
— Ну, ми ж йому зробимо!
Взяли сховали хомута. Він запрягать, дивиться — хомута нема. Він прив'язав коня до воза да й знов увійшов у млин, сів коло огню да й каже:
— Я нічого не буду робить, тільки так зроблю, як мій батько робив.
Тії знов подумали: «Може, він що знає». Взяли та й знов положили хомута на віз. Вийшов він, дивиться, а хомут лежить, да й став запрягати, а його й питаються:
— Що б же ти зробив, якби тобі хомута не оддали?
— А що б,— каже,— я б так зробив, як і мій батько: моєму батькові так було, що вкрали в нього хомута, так він узяв, розпоров сіряка та зробив хомута да й приїхав додому.
— Трясця твоїй матері, який ти хитрий!
