Були собі Брехач і Побрехач. Здибалися раз на дорозі, а Брехач каже:
— Ти знаєш, я такого птаха видів, що як зніс яйце, то дванадцятеро людей не могли підоймити.
А Побрехач:
— Так, так. Я того птаха видів. Він як сів на хату, то та відразу розсунулася, лише дах лишився.
А Брехач каже:
— Більше-с нічого не видів?
— Видів,— каже Побрехач,— як чоловік зрубав головку капусти, то дванадцять пар волів везли на торг. А як пустився іти дощ та як відірвав листок, то все місто сховалося.
От порозумілися Брехач і Побрехач та йдуть собі далі. Порадилися, де би то що вкрасти.
Ідуть вони та ідуть. Але заблукали до одного пана. А він мав слугу Яся, що все казки перед сном говорив. А той Ясь пішов десь на спацир.
От Брехач тихо зайшов до сіней, а там через двері з покою.
— То ти, Ясю?
— Я,— каже Брехач.
— То скажи ми що.
— Та хіба про Брехача та Побрехача.
— Та най буде,— каже пан.
— От був собі Брехач та Побрехач,— каже Брехач.— Та прийшли вони до одного багатого пана пізно.
А сам через вікно подає Побрехачу шмаття із шафи, шаплик і відра, міхи із збіжжям.
— Ну, ну? — допитує пан.
— Украли цілу шафу фанти,— каже Брехач.
— Украли, кажеш?
— І міх пшениці украли.
А пан на ліжку аж підскакує із дивниці. Як тоті злодії так потихо все покрали.
Коли дивиться Брехач — іде Ясь. Вони з Побрехачем сховались на городі і все добро закопали.
Але приходять вони через тиждень на те місце, сіли в кропиві коло паркана та й слухають, що пан каже. А він мало не плаче, бо його брат, ксьондзом робить, на ціле село сміявся, як пана обрабували, а він був у хаті.
Змилосердилися Брехач з Побрехачем над паном. Вернули йому все добро і пішли шукати попа.
І що вони придумали: пішли убрід, наловили шістсот раків, насукали з воску шістсот свічок і причепили ті свічки до раків, позасвічували та й пустили раків уночі до церкви.
Брехач надів на себе попове убрання та й править. Виходить піп надвір, коли чує: хтось у церкві співає, ніби править за мертвим.
Іде він, відмикає двері, а Брехач відразу до нього.
— Я — святий Гавриїл. Прийшов до тебе, взяти тя живцем до неба, бо-с добре служив громаді.
Піп спудився, приходить захеканий до хати та й каже до жінки.
— Лагідь мені чисту сорочку, бо я іду до неба. Прийшов щойно святий Гавриїл і наказав, аби я зараз був готовий.
Зібрався піп, прийшов до церкви, а Брехач каже.
— Святий отче, залазьте в отой міх, аби ніхто не смів видіти, як ми будемо летіти до неба.
Брехач з Побрехачем зав'язали міх, витягли через поріг попа та й тягнуть через плоти. Натовкли добре, натовкли, аж принесли під хату до його брата. Присилили до верха грушки і пустили. А міх то вгору, то вдолину. А піп звідти.
— Йой, як-то я вже високо залетів. Правда, святий Гавриїле?
— Правда, правда, — каже пан, що вийшов з хати.— Як прилетиш з неба, то аби-с більше реготався з мене, бо будемо з того рахунок здавати.
