Годинник часу

Жив собі звичайнісінький хлопець на ім’я Артем.

Йому було небагато, але й не мало — 10 років. Був він дуже розумним. Найулюбленішим предметом у нього була «Історія».

Одного разу Артем зайшов до магазину годинників. Хлопчик звернувся до продавця:

— Доброго дня. А ви не підкажете, який у вас найкращий годинник?

— Годинник часу, — відповів той.

— А скільки він коштує?— запитав хлопець.

— Він безкоштовний. Його можна отримати, якщо любиш мандрувати в минулому. Ну то що, береш його? — поцікавився продавець.

Артем трохи подумав, але так важко було втриматися від спокуси — пригоди. Він завмер біля продавця, який почав крутити стрілку на 400 років назад.

Пролунало чарівне слово:

«Вогнестрілоблискавка», — і хлопець зник, навіть не помітивши, як відбулося перенесення...

Пожовклі трави наповнювали повітря дивним ароматом. Розігріта пара, піднімаючись до неба, утворювала невидимі хвилі чарівного океану. Та раптом Артем побачив чоловіка у козацькому жупані, який уважно розглядав його. Він підійшов до незнайомця, привітався.

— Добридень, добродію. Мене звати Артем. А ви хто такий будете?

— Добридень, юначе. Бачу, українського ти роду та і козаком виглядаєш міцним. Мене кличуть Богданом, а величають Хмельницьким, — відповів чоловік.

— Богдан Хмельницький? — аж присів від здивування Артем. — Той видатний гетьман?

— Той чи не той — не знаю, а що гетьман — то правда.

— А можна мені козаком стати? — невпевнено запитав хлопець.

— А чому б і ні. Ходімо зі мною, навчимо тебе з побратимами козацької науки.

За дві години мандрівки вони опи-нилися у справжньому козацькому курені. Богдан Хмельницький познайомив хлопця з козаками. Проте наука мала розпочатися зранку.

Артем сподобався гетьманові, тож і вирішив той зробити з хлопця січового лучника, тим паче, що свого вони втратили в останньому бою з ворогами...

Щойно заспівали треті півні, як Артема розбудили козаки:

— Пішли, брате, козацької науки вчитися.

Першим завданням було з 50 метрів влучити стрілою у метрову мішень, другим — у 50-сантиметрову. Третім випробуванням став постріл з такої ж відстані у мішень меншу за попередню ще на десять сантиметрів, а четвертим — у 30-сантиметрову. Наступним завданням був біг із перешкодами з прицільними пострілами у мішень розміром лише 20 сантиметрів.

Нарешті хлопець відбув усі тренування та випробування. Настав час йти на війну. Була дуже важка та кровопролитна битва з ворогами, проте наша армія перемогла.

Утомлений Артем сидів і відпочивав біля пагорбу. До нього підійшов гетьман і промовив:

— Славний ти воїн, синку, тож за свою сміливість і відвагу проси все, що побажаєш.

Артем трохи зніяковів, а потім відповів:

— Я дуже хочу побувати вдома.

— Знаю, хлопче, знаю, — відповів Богдан Хмельницький і хитрувато усміхнувся.

— Є в мене те, що тобі потрібно.

Він дістав з кишені невеликий годинник, схожий на той, що був у крамниці, і промовив: «Вогнестрілоблискавка».

Артемко вмить опинився у своєму часі, в тому ж таки магазині. Продавець привітав хлопчика з поверненням і подарував йому годинника. Артемко щасливий побіг додому.

Роман Гридковець, 11 років

Малюнки Юлії Тверітіної