Отсі байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро. Багато такого ви почуєте в устах наших бабусь та дідів, а мало хто й подумає про те, що, оповідаючи ті байки, ми повторяємо тільки те, що перед тисячами літ повидумували мудрі люди в Вавілоні, в Єгипті, в Індії та в Греції. Тільки недавно вчені мужі, повіднаходивши стародавні книжки тих народів та порівнявши їх із нашими народними байками та казками, дійшли до погляду, що те, чим нині так любуються наші діти, було колись випливом мудрості царів, звіздарів та патріархів. Наша нинішня байка і казка, се та сама Попелюшка, що заклята живе в брудній одежі, в душній кухні, але направду вона царівна родом із високого, блискучого замку.
Бажаючи вибрати для наших дітей книжечку щонайкращих казок різних часів і народів, я зупинився поперед усього на тих, де оповідається про самих звірів. Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи, але не розбуркують молоду фантазію дивоглядними образами заклятих замків, царів, розбійників, драконів та демонів, не тривожать молодого чуття страшними трагічними пригодами та незрозумілими для дітей відносинами обох полів. Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового і морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин, у світі, де все видно ясно і симпатії не потребують ділитися. Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі й просліджувати її великі загадки.
Для тих, хто хотів би знати, відки я брав свої казки, скажу, що відки брав, то брав, але кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окруження наших дітей і нашого народу. Я старався віддати якмога найліпше тон і спосіб вислову найкращих казок, записаних із уст нашого народу, бажаючи й отсі чужоземні зробити так само нашими, як ті, що їх оповідає довгими зимовими вечорами наша сільська бабуся дітям у запічку. При тім я бажав подати матеріал свіжий, не переповідаючи те, що кожний у нас знає вже й без мене, і для того я обернувся до чужих збірок, західних і східних. Маючи на оці мету більше педагогічну, ніж чисто наукову, я не вагався декуди відступати від оригіналів, уводити нові мотиви в старий засновок, бажаючи звернути думку моїх малих читачів та слухачів від казкових фікцій на дальший, ширший обрій життєвого змагання та наукового досліду.
Для цікавих, що хотіли би ближче познайомитися з оригіналами моїх казок, і, може, навіть із тою галузею науки, що займається їх порівнянням та виясненням, подаю тут виказ тих книжок, відки я брав свої казки.
1. «Осел і Лев» – сербська казка, надрукована в німецькім перекладі в збірці: Dr. Friedrich S. Krauss, Sagen und Märchen, том І, стор. 5 і далі.
2. «Старе добро забувається» – великоруська, чи то московська казка з багатої збірки Афанасьєва (А. Н. Афанасьєв, Народные русские сказки), том І, стор. 43 і д [алі].
3. «Лисичка і Журавель» – також московська казка, взята з тої самої збірки, том І, стор. 51 і д.
4. «Лисичка і Рак» – московська казка, взята з тої самої збірки, том І, стор 54.
5. «Лис і Дрозд» – московська казка, зложена з двох, у Афанасьєва, том І, стор. 46 і д., і стор. 106 і д.
6. «Заєць і їжак» – німецька казка, взята із славної збірки братів Гріммів (Brüder Grimm, Kinder-und Hausmärchen, Leipzig, Reclam), том II, стор. 338 і д.
7. «Королик і Медвідь» – німецька казка, з тої самої збірки Гріммів, том II, стор 76.
8. «Вовк війтом» – грецька казка, надрукована в німецькім перекладі в збірці Гана (I. G. v. Hahn, Griechische und albanesische Märchen, Leipzig, 1864), том II, стор. 105.
9. «Заєць і Медвідь» – індійська казка, взята із славної індійської збірки, званої «Панчатантра», або по-нашому «П’ятикнижжя», що в німецькім перекладі видана була Теодором Бенфеєм (Th. Benfey, Pantschatantra, fünf Bücher indischer Fabeln, Märchen und Erzählungen. Leipzig, 1859) і Людвігом Фрітце (Ludwig Fritze, Pantschatantra, ein altes indisches Lehrbuch der Lebensklugheit in Erzählungen und Sprüchen. Leipzig, 1884). Бенфеєва передмова до сього перекладу має в науці про казки велику вагу і ще й досі служить вихідною точкою для кождого, хто хоче займатися дослідом сього предмета. Наша казка, се восьме оповідання першої книги, у Бенфея, том II, стор. 62, а у Фрітце стор. 8.
10. «Ворона і Гадюка» – індійська казка, взята з тої ж «Панчатантри», де вона стоїть як шосте оповідання першої книги, див.: Бенфей, том II, стор 57; Фрітце, стор 74.
11. «Три міхи хитрощів» – грецька казка з наведеної вище збірки Гана, том II, стор. 104.
12. «Вовк, Лисиця і Осел» – грецька казка, з тої самої збірки Гана, том II, стор 109.
13. «Лисичка-черничка» – грецька казка, з тої самої збірки, том II, стор 101.
14. «Мурко й Бурко» – грецька казка, з тої самої збірки, том II, стор 97.
15. «Лисичка кума» – грецька казка, з тої самої збірки, том II, стор 99.
16. «Війна між Псом і Вовком» – сербська казка із збірки Крауса, том II, стор 9.
17. «Фарбований Лис» – індійська казка із «Панчатантри», де вона стоїть як десяте оповідання першої книги, див.: Бенфей, т. II, стор. 73; Фрітце, стор. 96.
18. «Ворони і сови» – се переповідка, хоч і значно вкорочена, цілої третьої книги індійської «Панчатантри», що дає поняття про те, як посплітані були казки в Індії і підладжені для морального навчання; див. у Бенфея том II, стор. 213; у Фрітце стор. 233 і далі.
19. «Як звірі правувалися з людьми» – се вільний переповід однієї частини перської книги «Тугфат іквам уссафа», яку переклав французький учений Гарсен де Тассі п[ід] заголовком] Lex animaux en discussion avec l’homme (звірі в суперечці з людьми) і помістив у своїй книзі «Allégories, récits poétiques et chants populaires, traduits de l’arabe, du persan, de l’hindoustani et du turc par Garcin M. de Tassy». Paris, 1876, стор. 73 до 188. Закінчення отсеї книжки, де Соломон показує звірам і людям їх спільних ворогів, найдрібніші, мікроскопічні організми, се, очевидно, мій концепт.
20. «Байка про байку» – а властиво кінцева казочка про Синицю, що хотіла спалити море, взята також із «Панчатантри», де вона стоїть як дванадцяте оповідання першої книги, у Бенфея том II, стор 87; у Фрітце стор. 114.
Отсі казки, з виїмком 19-ї, друкувалися спершу в «Дзвінку», а потім 1899 року вийшли окремою книжечкою, яка давно вже розійшлася. В отсьому новому виданні я не змінював тексту казок, хіба декуди підправив та вигладив мову і доробив казку «Як звірі правувалися з людьми». Може, ся казка своїм змістом і тоном вибігає поза круг розуміння малих дітей, але я певний, що для старшеньких, від 10 до 15 літ, вона буде не лише цікавою, але й пожиточною лектурою, даючи їм у казковій одежі немало фактів із історії розвою та культури людей і природи.
В кінці не можу промовчати того дивовижного факту, що отсю книжечку, чисто педагогічну, далеку від політики (хіба з виїмком кількох рядків у останній казці), подавали наші київські земляки до російської цензури, бажаючи передрукувати її також для російських українців. І що ж ви скажете – цензура заборонила її всю, від початку до кінця! От які-то небезпечні ті звірячі історії для цілості російської держави!
Львів, Д[ня] 25 падолиста 1903.
