Одного дня Маленька Фея летіла у справах над великим містом. Вона втомилася, а її крильця замерзли. Тому Маленька Фея залетіла у прочинену кватирку і непомітно примостилася на шафі. У кімнаті було тепло і затишно. Старший братик читав своїй сестричці казочку. Маленька Фея і собі заслухалася:
– Мамо, мамо, я більше не піду до школи, – зарюмсала принцеса і вткнулася личком у королівську сукню мами.
– Доню, так не личить поводитися маленькій принцесі. От уяви, що ти виростеш і тобі потрібно буде видати якийсь наказ, як ти його напишеш? – намагалася напоумити доньку мама-королева.
– А я покличу придворного писаря і продиктую йому, – відповіла маленька принцеса.
– А от тобі хтось пришле листа, як ти його прочитаєш? – не вгавала королева.
– Тоді я попрошу когось із служниць його прочитати, – наполягала на своєму маленька принцеса.
І що б мама-королева не говорила, принцеса була невблаганна:
– Я більше до школи не піду, – і вона задріботіла ніжками по великих королівських залах до своєї кімнати гратися ляльками. Королева лише покивала головою.
До справи взявся тато-король. Він розгладив вуса рукою, поправив корону і поважною ходою попрямував до принцесиної кімнати. Він довго пояснював, доводив, говорив, проте ніяк не міг переконати свою доньку почати вчитися. Батьки махнули рукою, мовляв, хай буде як буде.
Маленька принцеса все росла і росла. І от настав той час, коли вона перетворилася на справжню красуню. Слава про нечувану красу принцеси розлетілася світом. До неї почали прибувати гінці з пропозицією руки та серця. Багато відважних лицарів прагнуло стати її обранцем, проте тільки один припав до серця принцесі. Вона мріяла про нього і вдень, і вночі.
Одного сонячного дня принцеса отримала листа від принца. Вона від радості аж у долоні заплескала. Принцеса розкрила конверт і довго милувалася красивими літерами, що охайно були виведені рядочком. Вона ніяк не могла прочитати слів, адже ніколи не ходила до школи. Їй довелося покликати свою подругу Євпраксію.
– Послухай, моя Євпраксієчко! Я дам тобі зараз прочитати секретного листа, але пообіцяй, що нікому жодним словечком не обмовишся.
– Обіцяю вам, моя принцесо, – блиснула хитренькими очима Євпраксія і схилила голову в поклоні.
Принцесі не хотілося відкривати свою таємницю, проте нічого не лишалося, адже треба було якось довідатися, що написав принц. Вона протягнула лист Євпраксії. Кмітлива подруга швидко пробігла очима рядки. Там було написано:
«Світе моїх очей, квітко мого серця, прошу тебе прийти опівдні до великого фонтану в королівському саду. Я маю для тебе чарівний подарунок.»
У Євпраксії в голові блиснула неймовірна думка, тому вголос вона прочитала:
«Принцесо неймовірної краси! Я довго думав і зрозумів, що не вартий вашої уваги. Прошу вибачити мене за мою настирливість. Я більше вас не потурбую.»
Принцеса залилася слізьми, адже цей принц так їй подобався. Він, мабуть, неправильно зрозумів її. Принцеса вирішила написати йому свого листа. Євпраксія взяла королівський пергамент і всілася писати. Принцеса диктувала:
«Люб’язний принце! Ваші дружні вияви уваги мені дуже приємні. Не беріть собі до голови усіляких дурниць. Сподіваюся, ми і надалі будемо часто бачитися.»
Але кмітлива і хитра Євпраксія написала зовсім інше:
«Люб’язний принце! Мені подобається зовсім інший принц, тому прошу залишити мене у спокої. А вашу увагу прошу звернути на Євпраксію. Вона моя найліпша подруга і має багато гарних рис. Сподіваюся, ви будете щасливі разом.»
Принцеса приклала свій перстень-печатку до листа, що підступна Євпраксія переробила.
– Занеси його принцу, – попросила подругу принцеса. Євпраксія радо побігла виконувати доручення.
Яке ж було здивування принца, коли він перечитав послання.
Він не повірив своїм очам. Проте принцесина печатка красномовно підтверджувала достовірність слів.
– Я не можу бути набридливим, як муха. Доведеться скоритися долі, – подумав принц і поглянув на Євпраксію. – А подруга принцеси також вродлива, – і вголос промовив:
– Люба панянко, чи не погодилися б ви бути моєю супутницею на сьогоднішньому балі?
– З великим задоволенням, – радо погодилася Євпраксія.
Увечері весь замок замерехтів мільйонами маленьких чарівних вогників. Грала гарна музика, пари кружляли в танці. Тільки принцеса закрилася у своїй кімнаті і гірко плакала. Вона бачила принца разом з Євпраксією, її найкращою подругою. Вони мило усміхалися один до одного і зовсім не звертали уваги на принцесу.
Мама-королева гладила по голівці свою доньку і лагідно говорила:
– Ось бачиш, що буває, коли не вмієш писати і читати!
Наступного ранку, коли всі діти йшли до школи, доросла принцеса склала свій портфелик і пішла у перший клас. Вона була дуже смішна серед першачків. Але принцеса не звертала на смішки ніякої уваги, адже вона більше не хотіла бути кимсь обдуреною. Тому старанно вчилася.»
Коли хлопчик дочитав казку, Маленька Фея повністю відігрілася і відпочила. Вона так само непомітно вилетіла у віконце.
