Надія Репета
Добрий ранок, сонце красне!
Ти ще спиш на небі яснім?
Промінцями посвіти,
Юлю-доню розбуди.
Сонце довго не вставало,
cон солодкий додивляло.
Вивіска: ”не турбувати”:
колисалася на хаті.
По сусідству вітер жив,
з сонечком давно дружив.
Полюбляв він вихвалятись
і з хмарками розважатись.
Зрання знову вітерець,
галасливий пустунець,
думку став собі гадати,
як сьогодні пустувати.
На хмаринки ніжно дує,
їм сніданок пропонує:
– Чай з лимоном і омлет,
йогурт , фрукти і щербет.
– Завітайте у мій дім,
Почувайтесь, як в своїм!
Ґречно дякують хмаринки,
Залітають до хатинки.
Вітер:
– Подавай-но їм сніданок,
в жмурки грати, гей, на ґанок?
Двері замикає вмить,
ще й дзвіночком дзеленчить.?
– Дзень-дзелень, дзень-дзелень!
Розпочався новий день,
свої очки я зажмурю
викликатиму в вас бурю.
– Холодом на вас я дую,
з вами просто, я жартую!
Це від діда в мене хист –
в лузі перший я артист!
Ха-ха-ха, потіха !
гоп-гоп, скоки-скок,
Я танцюю гопачок!
Вітер – славний козачок!
Хмаринки:
Ти дурисвіт, вітерець,
нехай буде тобі грець!
Всі твої насмішки,
не смішні, нітрішки....
І гостині ми не раді
вітровій лукавій зраді.
В тебе серце не чутливе
а грайливе і зрадливе…
Сонечко золотокосе,
враз на ґанок вийшло босе.
Протирає очі сині:
– Що за галас такий нині... ?
– Що за крики і плачі,
Хто збудив мене вночі?
Хто це сльози рясно ллє,
спати мені не дає.
Хто посмів так учинити,
Хмарок-подруг образити?
– А, а це вітер–пустунець,
Збив приятельства горнець!
Він хмаринки ображає
і на волю не пускає.
Я зловмисника провчу,
промінцями попечу.
Не боявся вітер броду,
і шубовсь, з розгону в воду.
Намочив своє вбрання
Та й втікає навмання.
Сонечко:
– Добрий ранок, любий друже
поспішаєш, бачу, дуже?
Припікає вітерця,
Ллється піт із хитрунця.
Важко вітерець зітхнув,
сонце в щічку лоскотнув:
ще й хитрунчик – легінець,
просить сонце у танець.
Сонечко:
– Не підлизуйся, невгава,
кепська буде тобі справа,
це не жарти і не сміх,
випускай на волю всіх.
Неохоче із штанців ,
Витяг в'язку він ключів:
Вітер:
– Прошу, двері відчиняй,
я ж полину ген у гай.
Всі ображені хмаринки,
вилітають із хатинки.
Влили у відро води,
вітер зник, хтозна куди..
Вітер у кущах лежить,
на сопілочці свистить.
А хмаринки крадькома,
обливають свистуна.
Вітер:
– Ой, рятуйте, ой, біда
Ой, студена ж ця вода!
Ще й вітрище навтьоки
Промовляє залюбки:
– Жартував я понад міру
хочу повернуть довіру.
і хмаркам він щось шепоче,
ті, всміхаються охоче.
Помирились наші друзі,
граються з квітками в лузі,
всі кружляють в небі синім
вже між ними мир однині.
