Равлик і море

Жив собі на лісовій галявинці маленький равлик. Спав під квіточкою маку, їв смачну полуничку, гарно йому велося. Та мав равлик велику мрію — хотілося йому побачити море. Якось одна чайка розповіла йому про те, яке воно красиве. Скільки там перламутрових мушель, який там золотий пісок і грайливі хвильки... Та у лісі не було моря. Навіть озерця не було.

Вирішив равлик піти на пошуки моря. Переповз галявинку, захекався, бідака, виліз на пеньочок і дивиться, чи, бува, не блисне десь неподалік море. Побачив це метелик та як розрегочеться:

— А що це ти визираєш, чи, бува, не море? — і аж заливається сміхом.

— Море... А ти знаєш, де воно? — засмучено запитав равлик.

— Хе, певно, що не тут. Яке в лісі море? Море далеко-далеко. Повертайся назад, поки злива тебе не застала, он хмари які чорні сунуть.

Равлик поглянув на небо та й похнюпився. Йому так хотілося побачити море! Почав падати дощ. Сховався равлик у свою хатку та й заснув. І приснився йому сон: ніби стоїть він на березі моря, шепочуть хвилі, літають чайки, так гарно довкола...

— Равлику, равлику, поглянь! — розбудив його метелик.

Равлик висунув ріжки, розплющив очі і захоплено промовив:

— Море...

Довкола шуміла вода. Злива була дуже сильною, галявина перетворилась на озерце. З-за хмар визирнуло сонце і кинуло свої промінці на малесенькі хвильки. Равлик був дуже щасливий. Він сів на листочок і поплив вздовж берега. Справжнє море!

Відтоді щоразу, коли падає сильний дощ, равлик приходить на це місце і милується краєвидом.

Мрії завжди здійснюються, навіть якщо не зовсім так, як ми собі їх уявляємо!

написала та намалювала Мар’яна Фляк