Чудесний столик, коза і палиця

Сміються ґазди з бідного чоловіка, а не знають, що буде з бідного чоловіка.

Був єден бідний Іван. А було в нього много дітей. Настала бідна година. Був у нього єден горець вівса. І пішли вони з жоною в єдну копаню овес сіяти.

Каже жона:

– Чоловіче, не сіймо овес, а змелімо: най діти посьорбають чиру, коли такий бідний час.

Каже Іван:

– Не говори – не знаєш, що з того Бог дасть!

Вона пішла домів. Почав Іван сіяти, а вітер такий завіяв, що вшиткий овес забрав. Прийшов Іван домів і став жоні казати:

– Жоно, вітер завіяв овес од мене!

А жона каже:

– Казала я тобі: ізмелімо, й діти перебудуть єден день!

А Іван каже:

– Цить, жоно! Я іду до вітра і буду з ним судитися.

Узявся Іван і пішов. Іде два роки, не може вітра найти. І вийшов на єдну полонину, а там корчмар дуже багатий. Каже корчмар:

– Іване, а де ти йдеш?

– Іду з вітром судитися.

А корчмар каже:

– Дурний русине, а де ти вітра найдеш? Можеш тут сеї ночі спати.

І Іван переспав. Рано встав і почав іти, а корчмар каже:

– Іване, як будеш відти йти, повертай до мене.

Іван пішов – і стрів єдну дівку пелехату. І каже дівка:

– Де йдеш, чоловіче?

– Іду з вітром судитися.

– А за що? – каже дівка.

– Узяв од мене міру вівса.

А дівка каже:

– Не найдеш вітра, бо вітер далеко: вітер – мій брат. Іди вище, на ген оту гору, а в тій горі є єден камінь. Та йди і молись, та доти молись, доки камінь не отвориться.

Іде Іван, молиться, і прийшов до того каменя. А камінь не отворяється. Гадає собі Іван: „Не буде з того нічого, що мені дівка казала!” А далі собі пригадав: „Буду молитися!” Та й молиться. Аж тут камінь отворився, а в тім камені вітер сидить. І каже вітер:

– Чого-сь прийшов, Іване?

А Іван каже:

– Чи ти не знаєш, що-сь од мене взяв?

А вітер каже:

– Я не знаю.

– Узяв-єсь од мене овес, то оддай мені!

А вітер каже:

– На сей столик, та будеш мене споминати. Коли схочеш їсти, кажи: „Столику, тепер мені дай їсти дорогу страву!”

А Іван каже:

– Не хочу нічого! Віддай мені мій овес.

А вітер каже:

– Бери собі, Іване, столик і матимеш із чого жити!

Іван столик узяв і йде собі геть. Прийшов до корчми і повернув до корчмаря. А корчмар каже:

– Іване, чи добре сходив?

– Добре. Дав мені вітер столик і казав, що буде мені на моє життя, бо сей столик, коли йому буду казати: „Столику, аби було мені тутки, що хочу їсти”, – і буде.

А корчмар каже:

– Ану кажи, Іване!

А Іван як сказав, так сталося. І корчмар каже:

– Іване, спи тут!

І дав йому погар паленки дуже доброї. Іван уснув. А корчмар узяв собі той Іванів столик, а йому вночі справив другий. Устав Іван, узяв столик, несе. Приніс домів, позирає, а діти лежать на землі із голоду. Каже жона:

– Казала я тобі: не ходи нікуди, а ти взявся та за вітром ходиш!

Каже Іван:

– Цить, жоно! Ану, що мені вітер дав? Столику, їсти мені тутки най буде!

Позирає Іван, а їсти не є. Став, кинув столик в огонь, узяв на себе мішок, пішов назад судитися з вітром. А жінка дуже плаче. Каже:

– Чоловіче, не ходи нікуди, а йдімо заробити на міру муки, бо діти умруть з голоду!

А Іван дуже вітра лає. І пішов. Іде, прийшов назад до того корчмаря. Каже корчмар:

– Дай Боже, Іване, здоровля! Як ся маєш?

Каже Іван:

– Добре. Видиш, як ладно ся маю, коли нічого в мішку не несу.

Каже корчмар:

– Спи тут. – Дав йому паленки і звідається: – Де йдеш?

– Іду з вітром судитися.

Каже корчмар:

– Повертай до мене, як будеш відти йти.

Прийшов Іван до вітра і каже:

– Віддай мені мій овес!

А вітер і каже йому:

– Я не віяв лише на твій овес, а я вію на вшиткий світ! На тобі сю козу, що буде грішми кидати. Та на оцей прут і бий її у хребет. Настав шапку, і буде шапка повна грошей.

Пішов Іван домів. Прийшов до корчми. Каже корчмар:

– Іване, як-єсь ходив?

– Добре.

– Що тобі дав вітер?

– Дав мені сю козу, та буде ся коза грішми кидати.

А корчмар не вірить. Каже:

– А де ти, дурний Іване, те чув, аби коза грішми кидала?

Ну, Іван узяв прут, каже:

– Корчмарю, держи шапку!

Ударив козу в хребет і каже:

– Козо, кидай грішми!

І повна шапка грошей. Корчмар тоді каже:

– Спи тут, Іване.

Іван каже:

– Най буде так.

Корчмар узяв собі ту козу, а Іванові дав другу. Устав Іван рано, взяв козу на плечі і несе. Приніс домів – діти з голоду попухли, а жона каже:

– Чоловіче, неходи дарма по світу!

Іван каже жоні:

– Іди, жоно, держи полотно, а я буду козу бити, і буде у нас доста грошей.

Узяв козу, б’є, а грошей не є, бо корчмар козу обміняв! Іван тоді козу зарізав і каже жоні:

– Піду ще до вітра.

А люди, ґазди, сміються. Кажуть:

– Не має роботи, ледащо, та ходить дарма!

Пішов назад до вітра. І прийшов до того корчмаря. Каже корчмар:

– Іване, чи добре ти ходиш?

– Та ти не видиш, як я ходжу одітий?

– Та де йдеш?

– Іду до вітра.

Каже корчмар:

– Дурний Іване, не ходи.

– Іще раз піду! Та не буду нічого від нього брати. Най мені віддасть мій овес.

А корчмар каже:

– Як будеш відти йти, поверни до мене!

Іван устав рано й пішов. Прийшов до вітра. Іще Іван не дійшов, а вітер вихопився з палицею та почав Івана бити. Каже:

– Нащо ти, Іване, повертаєш до корчмаря? Чого-сь прийшов?

Каже Іван:

– Віддай мені мій овес.

Каже вітер:

– Не дам. На оцю палицю: що їй скажеш, те буде ся палиця чинити.

Іван од вітра пішов. Прийшов до корчмаря, а палиця вже завісилась на клинок та махає собою на стіні. Каже Іван:

– Корчмарю, віддай мені столик.

А корчмар каже:

– Який столик?

– Той, що од мене узяв.

Корчмар не дає. Каже Іван:

– Палице, бий корчмаря!

Палиця почала дуже корчмаря бити. Корчмар реве:

– Ай, Іване, бери собі столик!

Іван каже:

– Буде, палице!

І узяв собі столик. Каже Іван:

– Іще мені віддай ту козу, що у мене взяв; що тобі грішми кидала!

А корчмар не дає. Каже Іван:

– Палице, бий, аби йому борода одпала!

Палиця б’є, а корчмар реве. Каже корчмар:

– Бери собі, Іване, козу!

Іван козу узяв, а палиця б’є. Каже корчмар:

– Що тобі треба?

Каже Іван:

– Віддай мені гроші, що тобі коза дотепер кидала!

І стала палиця бити… Видався Іван, іде. Прийшов домів: дуже діти попухли з голоду, та й жона опухла. Прийшов Іван до столика, потрусив столом, каже:

– Столику, аби мені тут було їсти!

І так сталося. І діти їли. І тоді каже Іван:

– Моліться Богу!

І діти стали навколішки і моляться дуже. Каже Іван:

– Слава тобі, Боже, що ти нас наситив!

Грошей доста у Івана, їсти є, робити не треба нічого. Айбо ті ґазди, що казали, що Іван ледащо, почали казати:

– Іван десь ходив і украв гроші, що є в нього!

А староста каже:

– Я чув, що в Івана є така коза, що грішми кидає.

Пишуть міністрам, аби вийшли судити Івана. Вийшли пани, кажуть:

– Іване, ми чули, що у тебе така коза, що грішми кидає.

Іван каже:

– Ідіть на город межи кози. Кедь то правда, то беріть її собі.

Позирають – не є кози. А та коза, що йому дав вітер, лежить собі на печі. Прийшли пани судити Івана. В’яжуть гайдуки Івана, а Іван каже:

– Палице, бий!

Палиця б’є панів. Доти Іван з панами судився, що сам цар почув. Каже цар:

– Іване! Чув я, що в тебе така палиця є, що сама б’є. Іди на війну!

А Іван каже:

– Піду. Лише мені одпишіть, де війна буде.

Іван зібрався і пішов. Сів собі в дупло дуба, а палиця коло нього. Прийшов цар із військом на поле, а Івана не є. А Іван каже:

– Палице, бий, що лиш видиш!

Палиця б’є царя, а цар каже:

– Боже, согрішив я, не знаю, що дію... Даруй мені життя!

Іван і вийшов з дупла. Каже цар:

– Чи то ти, Іване, мене б’єш?

– Я!

– Не вбий хоч мене; на тебе передаю царство!

І цар передав царство на Івана.




Дитина