Велика куряча місія
– Погляньте! Погляньте! Я знесла таке гарненьке яєчко! – кудкудакала молода біла курочка на ім’я Сніжинка, сидячи у кублі. – Воно таке біленьке та гладеньке…
– А у мене коричневе,– гордо глянула на неї сусідка, курочка, що звалася Зозулька. – Воно навіть краще, ніж твоє.
– Ні! У мене краще!
– А я кажу: в мене!
Курочки позлітали з кубел і стали одна навпроти одної – крила в боки, гребінці почервоніли…
– Цитьте! – прикрикнула на них поважна курка Ряба.
Вона на хвильку відклала вбік шматок вранішньої газети, який відірвався, коли газету затиснуло дверима сараю. Цій молоді тільки б кудкудакати! Хіба їх хвилює, що у світі робиться? Он у сусідньому районі пошесть довгоносиків. Бодай вони б усім курячим товариством туди вирушили, то, може, й урожай би врятували… Про те, як живуть-поживають кури за кордоном, теж цікаво дізнатися. У шматку газети, який Ряба знайшла учора на городі, надрукували статтю про страусів. Вихваляли їх неймовірно: пір’я в них знатне, бігають швидко, навіть кататися на них можна. Ряба тоді глянула на фото страуса – курка куркою, тільки дуже висока.
Вона зиркнула на молодих курочок поверх окулярів і суворо сказала:
– Чи ви забули, що скоро Великдень? Якщо хочете навчитися нести справжні великодні яйця, то сідайте і працюйте! Знесете біле яйце чи коричневе – немає різниці. Все одно їх фарбуватимуть у різні кольори, розписуватимуть чудернацькими знаками. Напередодні Великодня люди згадують, що яйце – символ народження Всесвіту і початку нового життя. От і вимальовують писанки та фарбують крашанки. Квіти розпускаються, земля відроджується після зими – і все це можна побачити на однісінькій писанці. Звісно, якщо придивитися. А хто приводить яйце у цей світ? Курка! Значить, курка є початком усього на світі! Недурно люди наскладали казок, у яких із яйця виникають чудернацькі світи і навіть саме сонце викочується...
Сніжинка із Зозулькою тільки дзьоби порозкривали. Ряба зиркнула на них і про себе гордо подумала: „Господиня все одно фарбуватиме лише ті яйця, які знесу я”.
Ряба знала собі ціну. Насправді вона не надто вірила в усі ці людські фантазії, але вважала, що молодим куркам про це знати не варто. А люди нехай собі тішаться, головне, щоб курей поважали. А ще, щоб не називали казку про курочку Рябу вигадкою. Ряба напевне знала, що та історія була чистісінькою правдою. Бо легендарна курка була її пращуром. Рябу назвали саме на її честь.
– От якби котрась із вас золоте яєчко знесла, як моя пра-пра-пра-пра-прабабуся…. – раптом сказала Ряба.
Молоді курочки голосно пирснули: казку про Рябину прадавню родичку вони чули мало не щодня.
– Дід те яйце бив – не розбив,– штовхнула в бік Сніжинка Зозульку.
– І баба била – не розбила! – зареготала Зозулька. – А мишка хвостиком вильнула – і бабах! Яєчко на шматки!
Ряба лише головою похитала:
– Вам би тільки гиготати! Але щодо мишки, то справді людські побрехеньки. Ніхто золоте яєчко не розбивав. – Курка на мить задумалася. А потім додала:
– Та й щодо курочки Ряби – теж не вся правда. Вона золотого яйця не несла. Його виготовив знаменитий ювелір Фаберже із золота й діамантів. І не одне, а близько 50. Сьогодні ці великодні яйця зберігаються в музеях і коштують величезних грошей. Але ж моделями ювеліру слугували саме Рябині яйця! А ви думаєте, з якого дива господиня до Великодня зазвичай фарбує яйця, які знесла я? І лише коли їх замало, бере ті, що знесли інші кури?
Зозулька й Сніжинка переглянулися.
– Отакої! Невже ТА САМА Ряба була вашою родичкою? – ледь чутно прошепотіли вони. – Це така честь, така честь…
– Правда, правда… – усміхнулася Ряба і знов узялася за газету. – Йдіть уже, пасіться. І запам’ятайте: моя пра-пра-пра-пра-прабабуся була дуже освіченою куркою. А освічені кури несуть значно кращі яйця…
Курочки подалися геть із курника.
– Із завтрашнього дня теж почну читати,– сказала Сніжинка. – Я бачила, як учора хазяйський синок ховав у кропиві якусь грубу книжку. Щоденник називається. Мабуть, цікавенна…
– А я на підвіконня злітатиму й серіали дивитимуся… Стану такою ж розумною, як господиня!
Курочки почали скубти травичку. Аж раптом…
– Рятуйте! Допоможіть!
Це був голос Ряби.
Сніжинка із Зозулькою мерщій кинулися назад до сараю. Кобець? Тхір? Лисиця? Однак у сараї нікого не було. Лише Ряба сиділа у гнізді, схлипувала й, заламуючи крила, повторювала:
– Цього не може бути! Цього просто не може бути!
– Що сталося? – в один голос запитали молоді курочки.
– Ось погляньте! – Ряба тицьнула пір’їною у шматок газети. – Якась неосвічена мексиканська курка на ім’я Рабаніта почала нести ЗЕЛЕНІ яйця. Тепер тільки й мови буде, що про неї… Всі захочуть до Великодня саме її яйця. Це ж не що-небудь, а натуральний екологічно чистий продукт! – І заголосила ще дужче.
Молоді курочки геть розгубилися. Що робити? Читати чи не читати? Нести яйця чи не нести? Запитань було надто багато…
Одначе тут до сараю поважно зайшов півень і сказав:
– Господиня завтра збирається яйця фарбувати. Рябо, не осором нашого двору! Дуже хочеться, щоб наші крашанки і писанки були, як завжди, найкращими.
– Справді збирається? Ти сам чув? – висохли Рябині сльози.
Вона відкинула шматок газети. Це ж треба – розхвилювалася через якусь мексиканську вискочку! Господиня й чути про неї не чула, й бачити – не бачила. Нести гарні яйця до Великодня для своєї господині – це її, Рябина, велика місія.
– Нумо, дівчата, гайда пастися. Завтра знесемо такі яйця, щоб їх і в музеї писанкарства не соромно було виставити.
Ніна Воскресенська
Художник Ольга Кузнєцова