Земля й Місяць

Євген Романенко

Місяць до нестями був закоханий у Землю. Тому завжди знаходився неподалік від неї. Він літав навколо вдень і вночі. Удень Місяць виглядав, як таємничий круглий острів у блакитному просторі небесного океану. Здавалося, що він трохи соромиться своєї самотності. Бо іноді тільки на половину з’являвся у небі. Вночі Місяць був вже не один. Його розважали зірки, котрі виконували свій танець нескінченної пригоди коло нього. Але ні лагідна пухнаста ковдра білих хмар вдень, ні компанійські хороводи зірок вночі не привертали такої уваги у Місяця, як файна кругляста Земля.

«Чому ця Блакитна планета ніяк не звертає на мене уваги?», – завжди питав себе закоханий Місяць. «Мабуть вона постійно повертається до мене спиною, коли я роблю наступне коло навкруги неї, і не бачить мене. Зірки казали, що Земля теж крутиться, але тільки навколо себе. Вона красуня. Напевно бажає показати усі свої круглясті боки». «Земле, Земле, моя кохана плането!», – гукав їй Місяць – «Чому не розмовляєш зі мною? Ти можеш говорити до мене, не повертаючись обличчям, – я не ображусь. Ти тільки скажи, що теж мене кохаєш, щоб мені було не так сумно кружляти навколо тебе».

Але якби Земля могла відповісти Місяцю, своєму коханому супутникові життя! Якби можна було щось казати, вона залюбки розповіла би своєму другові Місяцю, як їй добре, коли він поряд. З яким нетерпінням вона чекає, коли прийде новий день чи ніч, щоб мати змогу знову зазирнути у закохане обличчя свого супутника. Земля навіть відчувала тепло, яке надходило від Місяця. А всі знають, що на Місяці холодно і в нього немає обличчя! Але ж кохання допомагає нам мріяти та вигадувати і відчувати тепло у душі й кохане обличчя у нашому серці. Так мріяла і Земля – Блакитна планета! Якби тільки вона могла відповісти Місяцю!…

«Місяцю, мій коханий! Доле моя! Мій улюблений супутнику! Як би я хотіла сказати тобі ці слова у голос!…», – ось, про що зараз думала Земля. Тільки не могла вона нічого вимовити. Бо ж від кожного її слова на поверхні землі можуть виникати землетруси. Кожен її відгук до Місяця буде лихом для людей на всій планеті. А всі люди є дітьми Землі, яких вона теж дуже любить. І вона ніколи не приведе лихо на своїх маленьких улюбленців. Тільки іноді, коли Земля не витримує і кличе свого вірного друга Місяця, на її поверхні відбуваються маленькі землетруси, від яких страждають люди. Отже Землі тільки і залишається, що тяжко позіхати, та продовжувати нестримно кохати свого супутника у повній тиші.

Все це відчувають і добре розуміють ще деякі мешканці землі. Вони живуть у лісі, це – вовки. Їх дуже непокоять завжди сумуючі Земля та Місяць. Вовки жаліють свою матусю Землю та її улюбленого супутника. І тому, вночі, коли Місяць прогулюється й сумує в нічному небі, вовки співають йому пісні, в яких вони розповідають, про любов Землі до нього. Про те, як Земля у своїй природній тиші мовчки теж дуже кохає Місяця.

Отже, ввечері, коли Ви лягаєте спати і на небі цілий Місяць, не забудьте пошепки, чи голос трохи заспокоїти гарного й сумного, закоханого і романтичного одинака Місяця. Та попросити його не зникати зовсім. Бо Земля його дуже кохає і ми з Вами теж.