Невидимі друзі: Вушик, Горлик та Носик

Ірина Мацко

Жив собі на світі маленький хлопчик Іванко. А з ним – його маленькі невидимі друзі: Вушик, що мав дві кімнатки у вушках хлопчика, Горлик – заправляв великим та просторим горлом та Носик, який хазяйнував у носику Іванка. Друзі жили дуже мирно та ніколи не сварились, а навпаки, допомагали один одному. Цілий день вони трудились для свого маленького Іванка. І у кожного з них була своя дуже важлива робота.

Горлик, прокидаючись від Іванкового позіхання, одразу ж біг у комору з усякими буквами і швиденько складав слова та випускав їх із Іванкового рота. Першими ранковими словами були "МАМО! ЇСТИ ХОЧУ!" Потім, поки Іванко одягався, у Горлика було трішки часу щоб приготуватись до ранкового чищення зубів, які він старанно маленькою щіточкою вичищав із середини. І так кожного ранку. Після цього хутко біг по великого возика і коли лише Іванко підносив ложку з їжею до рота Горлик все забирав та відвозив аж у самісіньке горлечко. Це він робив дуже часто впродовж дня бо Іванко був хлопчиком, який любить попоїсти. От так і цілий день. То букви з комірки виносити та складати у слова, то їжу возити. А ввечері, почистивши зуби, якщо Іванко забував, прибравши у просторому горлечку, зустрічався, спілкувався з Вушиком та Носиком і спокійно засинав.

У Вушика була своя робота. Перепочити йому на відміну від Горлика не було й хвильки часу. Цілісінький день він те й робив, що ловив усі звуки, які залітали у обидва вушка хлопчика та, розділивши їх на окремі групки, пояснював Іванкові їх значення. Так, наприклад, на окремій купці лежали звуки природи: спів пташок, шум вітру та шелест листя; на іншій – стукіт молотка десь у сусідській квартирі, сміх дітей на вулиці; а на найбільшій – слова, сказані до Іванка або просто такі, що пролітали ненароком. Та була одна дивина. Чомусь, коли тато чи мама говорили до хлопчика, щось повчали його, чи сварили, Вушик ніби й старався і добре все ловив та складав, а вони раз,– і вилетять через друге вушко. Часто непереливки було за це Іванку.

Носик також не сидів склавши руки. Він справно ловив усякі пахощі та аромати. А лишень прокинувшись, одразу провітрював обидва коридори. Та й уночі не було йому спокою, завжди мусів бути на сторожі. У нього ж було дуже важливе завдання. Все повітрячко, яке заходило він повинен був прочистити та перевірити і лишень тоді пускати далі. Та ще одним важливим завданням було – не допустити злих шкідників – Вірусів, які так і норовили залізти у Іванків носик.

От одного разу зібрались друзі увечері після роботи у Горлика, у якого було найпросторніше, потеревенити та поділитись своїми турботами.

- Як гарно у тебе, Горлику! – зауважив Вушик. – Моя хатка не така велика хоч і з двома кімнатками. Та й не закривається на ніч як твоя. Коли щось уночі прилетить повз вушко то я повинен швидко спіймати.

- Так Вушику, моя оселя також не така простора як Горликова, - підтримав його Носик. – І коридори довгі та й розвернутись ніде.

- А можна, Горлику, ми сьогодні у тебе заночуємо? – запитав стиха Вушик. – Коли якийсь звук Іванко пропустить уві сні то це не біда, міцніше спати буде.

- Так, Горлику дозволь нам у тебе заночувати! – підхопив і собі Носик. – А я уночі все одно вставатиму та перевірятиму як там повітрячко, чи чисте. А вірусів я вже давно не бачив, мабуть, десь далеко вони.

- Ну гаразд, залишайтесь. Та дивіться, щоб Іванко ні про що не дізнався та щоб ми його не підвели.

- Ні! Ні! Не дізнається!– закричали друзі. – Усе буде добре, от побачиш. Спасибі тобі, Горлику.

Друзі, вмостившись зручно, заплющили оченята і поринули у солодкий сон. Та так міцно заснули, що й не зчулись як прокинувся Іванко. Заметушились тоді, забігали. Кожен поспішив у свою хатинку. А Горлик швиденько зібрав з комірки букви та недогледів і замість звичного "МАМО! ЇСТИ ХОЧУ!" зібрав – "МАМО! СІСТИ!"

- Куди сісти? – здивувалась мати. – Іванку ти що, чи не захворів бува? Іди швиденько вмиватись та на кухню, я зварила смачну манну кашу. І одягайся тепліше коли підеш у школу, бо холодно сьогодні на вулиці.

- Ой, справді, що це я? – здивувався Іванко. – Горлечку ти що? Дивись мені, не пустуй.

А Вушик з переляку та метушні не усі звуки встигав ловити. І тому почув Іванко лише "ВУЛИЦІ!" Та й Носику довелось важко попрацювати. За ніч у коридори разом із повітрям понадувало багато бруду, от він тепер змушений був брати мітлу та совок у руки та весь цей непотріб вимітати й через те Іванко раз по раз пчихав.

- Носику! Ну а ти чого? Щось із Вами не гаразд сьогодні, – дорікнув друзям Іванко і, одягнувшись, попрямував у школу.

Та, не почувши вранці материної поради одягатись тепліше, тільки вийшовши з дому, відчув, що прохолодно. Та куди вже повертатись. Пішов далі. Щоб хоч трішки зігрітись, почав Іванко підстрибувати і бігти. Так засапався, що аж рот відкрив. Ось тут і почалось.

- Іванку, Іванку, закрий ротик, тут дме, застудишся, - благав Горличок, закриваючи собою Іванкове горло.

Та куди там. Іванко ще й морозиво купив дорогою, від чого стінки Горличкової хатки стали зовсім червоні. І Горлик забив на сполох. Задзвонив у дзвіночок, поскликав усіх помічників-захисників, щоб допомогли залікувати червоні стінки оселі. Від цього у Іванковому горлечку й у всьому тілі стало так гаряче, що у хлопця аж щоки горіли. Це звелася на ноги підступна пані Температура.

І може й все б обійшлося та тут ще й у носі не все було гаразд. Носик, який уранці проспав та потім довго доводив усе до ладу, не помітив, що уночі, поки його не було вдома, у помешкання заліз маленький злющий Вірус. Та й заховався собі у закутку. А коли Іванко вийшов на вулицю та ще й промерз, Вірус почав рости і поводитись, як господар. Що ж бідний Носик мав робити? Як тільки він не намагався, щоб вигнати поганющого Віруса геть, та це було дуже важко. Вірус завжди з’являвся там де було хоч трішки пилу чи бруду. І Носик був змушений постійно мити та промивати обидва коридори від чого у носі Іванка лишень ставало мокро.

Учителька, помітивши що з Іванком не все гаразд, завела його до чергової медсестри.

- Іванку! – вигукнула медсестра, змірявши температуру і подивившись на запалене горло хлопчика. – У тебе дуже висока температура. Зараз я подзвоню твоїй мамі, нехай забирає тебе додому. Ти хворий. У тебе грип.

Незабаром прибігла Іванкова мама і забрала хлопця додому. А Вушик, Горлик та Носик уже зовсім вибились із сил. Їм потрібна була допомога, щоб оборонятись від Віруса, який розростався і нахабно хазяйнував в оселі Носика й Горлика.

І поміч не забарилась.

Мати привела Іванка додому, положила у тепле ліжко, вкрила м’яким покривалом та напоїла чаєм за цілющою малиною і медом. Враз, звідкілясь узялись маленькі прудкі хлопчики-лікувальники з міцними шаблюками і кинулись на бридкого Віруса.

Один з помічників гукнув до друзів:

- Вушику, Горлику, Носику, мерщій готуйте Іванка до сну! Так нам легше буде боротися.

Запекла була боротьба. Лікувальнички не зупинялись ні на мить. А Іванкове тіло аж пашіло від жару. Та Вірус ставав все меншим і меншим. І коли вранці Іванко прокинувся, то майже виздоровів.

А коли Вірус і Температура були переможені, Вушик, Горлик і Носик зібрались разом і дали слово, що ніколи не залишать без нагляду домівки і будуть гарно доглядати свої володіння а одночасно й хлопчикове здоров’я.

Іванко після цього випадку більше ніколи не хворів.