Пихата летюча миша

Пихата летюча миша

Настала осінь. Холодно стало в лісі. Маленька летюча миша літала між дерев і гірко плакала. Почув це король птахів — орел.

— Чому ти плачеш? — запитав він.

— Я плачу, бо мені холодно.

— Але ж інші птахи та звірі теж мерзнуть, проте не скаржаться, — заперечив орел.

— Їм краще, ніж мені, бо звірі мають густе хутро, а птахи пір’я, а я нічого не маю, — схлипнула летюча мишка.

Орел замислився, а потім звелів своїм слугам — сорокам зібрати зі всіх пташок по одній пір’їнці. Коли мишка причепила всі пір’їнки, то перетворилася на птаха казкової краси.

Летюча мишка дуже запишалася. Вона перестала розмовляти з лісовими мешканцями і цілими днями, сидячи на гілці, милувалася своїм відображенням у річці.

Образились птахи і поскаржились своєму королю — орлу.

— Летюча мишка, — сказали вони, — тепер вважає себе першою лісовою красунею. Вона ні з ким не розмовляє і всіх називає потворами.

Орел наказав сорокам привести до себе летючу мишку.

— Чи правда, що ти тепер всіх зневажаєш? — запитав він.

— Певно що так, — згорда відповіла летюча мишка. — Адже вони всі такі негарні порівняно зі мною! Подивись сам! — Вона розправила крила і покрутилася перед орлом на всі боки.

— Гарна, що й казати, — визнав орел. — А тепер подивимось на твою вроду без чужого пір’я.

По цих словах птахи кинулись до летючої мишки і позабирали свої пір’їни. Побачивши своє відображення у річці, летюча мишка аж очі заплющила: на неї дивилося непоказне коричневе звірятко. Їй стало так соромно, що відтоді вона літає лише вночі, щоб нікому не потрапляти на очі.